Закарпатська реформатська церква провела загальні збори, учасники яких підбили підсумки за минулий рік. Присутні на заході також ушанували пам’ять єпископа Лайоша Ґулачі, котрий народився сто років тому.
30 березня загальні збори Закарпатської реформатської церкви в Берегові почалися з проповіді єпископа Шандора Зан Фабіана. На основі уривку зі 136-го розділу Книги псалмів «Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!» священнослужитель наголосив, що нам слід дивитися на своє життя через призму Божої доброти та Його любові до нас. Водночас ми «маємо відновити зв’язок із Всевишнім, адже, якщо стали невірними Йому, надія все ще є! Треба покаятися, знову налагодити і зміцнити зв’язок з Богом!» – наголосив Шандор Зан Фабіан.
Після проповіді присутні затвердили питання порядку денного. Відтак Шандор Зан Фабіан виступив з єпископським звітом. Передусім висловив подяку за минулий рік, адже хоч він і був нелегкий, але дав нам сили подолати труднощі. «Я дякую за силу, завдяки якій самотні пенсіонери витримали цей рік, а хворі – страждання. Дякую, що діти, які ростуть без батька, залишилися з повагою до батьківства, що цінували зусилля та любов матерів. Я вдячний також за силу, завдяки якій багато хто залишається на батьківщині», – додав єпископ.
«2025-й – рік служіння, і я б хотів, щоб ми виконували наші завдання й місію цього року через вдячність Богу. Спробуймо зробити більше, ніж наш обов’язок, бо ми живемо в часи, коли маємо робити все можливе для нашої громади, нації, для нашого збереження. Сьогодні одна з важливих місій церкви – боротися з егоїзмом і байдужістю, прославляти Христа!» – наголосив єпископ.
Відтак присутні вшанували пам’ять єпископа Закарпатської реформатської церкви Лайоша Ґулачі, який народився сто років тому. Зокрема учасники зборів переглянули частину документального фільму, знятого про нього співробітниками телеканалу «ТВ 21 Унґвар». Після років ГУЛАГу колишній єпископ повернувся на службу і став прикладом віри в нашому краї, завжди був готовий до дій, заохочував і підбадьорював інших.
«Лайош Ґулачі не зазнав мученицької смерті, але все ж був мучеником тієї епохи. В адміністрації є подарунок від нього – простий папірець, де вказані населені пункти Закарпаття та список жертв сталінізму. Я дивлюся на нього як на подарунок від Лайоша-бачі, але сприймаю його і як історію, котра не зламала людей, що тут живуть. Адже попри всі переслідування громада та церква вистояли. І вони не тільки вижили, але й підготувалися до відродження 90-х років. Я донині дивлюся на Лайоша-бачі як на керівника церкви, який був упевненою, сповненою надії, відданою та цілеспрямованою людиною. Його цілеспрямованість може слугувати прикладом для багатьох, адже, якщо перед нами є мета, ми не повинні здаватися навіть тоді, коли зустрічаємо перешкоди», – підкреслив Шандор Зан Фабіан, ушановуючи пам’ять Лайоша Ґулачі.
Біля входу до церкви була розгорнута виставка про важливі моменти життя покійного єпископа, яку зібрала його родина. Надалі експозицію повезуть і по тих церквах, де свого часу служив Лайош Ґулачі.
Загальні збори Закарпатської реформатської церкви завершилися виконанням національного гімну та благословенням єпископа.
У третю річницю звільнення Бучі від російських окупантів президент Володимир Зеленський, перша леді Олена Зеленська спільно з іноземними делегаціями вшанували пам’ять вбитих.
Про це повідомила пресслужба ОПУ у понеділок, 31 березня.
Володимир та Олена Зеленські встановили лампадки до меморіалу, розташованого на території церкви Святого апостола Андрія Первозванного та всіх святих Православної церкви України.
«Три роки тому наші воїни звільнили Бучу, і світ побачив, що таке російська окупація. Вбиті люди на вулицях. Закатовані люди. Могили у дворах звичайних будинків. Відтоді ніхто не може сказати, що не знає, за що бореться Україна. Вічна пам’ять усім, чиї життя забрала ця війна. Вічна вдячність тим, хто захищає Україну», – сказав президент.
Участь у вшануванні пам’яті загиблих також взяли керівники та представники парламентів Бельгії, Великої Британії, Данії, Естонії, Ісландії, Іспанії, Литви, Люксембургу, Норвегії, Польщі, Португалії, Словенії, Фінляндії, Хорватії, Чехії, Швеції, Європейського парламенту.
Разом з ними Бучу відвідав голова Верховної ради Руслан Стефанчук.
27 лютого з нагоди 181-ї річниці від дня народження видатного художника в Угорському домі ім. Мігая Мункачі вшанували пам’ять цього відомого уродженця міста. Співорганізатором заходу виступило Генеральне консульство Угорщини в Ужгороді.
На початку меморіальної події присутні, зокрема консули Едіна Альбертне Шимон, Ференц Пап та Аттіла Ковач, голова Мукачівського міського осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Єлизавета Корольова, директор Угорського дому Йосип Торпої, поклали квіти та вінки до погруддя Мігая Мункачі.
Після цього учасники заходу перейшли до конференц-залу, де гостей представила й привітала менеджерка закладу Аніта Пфайфер.
– Дуже приємно мати можливість віддати шану одному з найвидатніших діячів угорського живопису, який завдяки своєму таланту й мистецтву став відомим у всьому світі, – наголосила вона під час виступу.
Директор Угорського дому Йосип Торпої підкреслив особливе значення співпраці з угорськими партнерськими організаціями та закладами, зокрема з Музеєм Мункачі міста Бекешчаба.
– Нам важливо бачити, як славлять Мігая Мункачі в Угорщині, які заходи організовують там. Хочемо показати це закарпатським угорцям та українцям. Про Мігая Мункачі, його життя і творчість завжди можна дізнатися щось нове. Уздовж сходів та у великому залі Угорського дому розміщені репродукції картин художника. Це також допомагає краще представити діяльність Мункачі, зрозуміти його мистецтво, – повідомив він.
Відтак Йосип Торпої подякував Юдіт Борош – одній із найповажніших дослідниць творчості Мігая Мункачі, яка прийняла запрошення на захід.
Консулка Едіна Альбертне Шимон передала вітання від Генерального консула Угорщини в Ужгороді Йожефа Бачкаї, а також зазначила, що відвідувати заходи в установах закарпатських угорців завжди велика честь і радість.
– Угорський дім ім. Мігая Мункачі особливо близький нам, оскільки відіграє важливу роль у житті закарпатської угорської громади. У його стінах завжди пам’ятатимуть про визначну спадщину цього всесвітньо відомого художника. Мункачі був європейцем, християнином та угорцем, який мав винятковий талант і ніколи не заперечував своєї угорської ідентичності, свого походження з прекрасного Закарпаття. Його сила полягала, зокрема, у тому, що він неодноразово згадував у своїх роботах батьківщину, а його картини часто відображали тугу за рідним краєм. Завдання нащадків – пізнати та ознайомитися з його творчістю, а наше, дипломатів, – плекати його пам’ять та культ, – зазначила пані Едіна.
Однією з родзинок заходу стала особлива музична композиція у виконанні Ілони Барти, яка прозвучала під час розповіді про дружину Мункачі, Сесіль. Це твір, написаний для неї французьким композитором. Ноти Угорському дому передав Музей Мігая Мункачі міста Бекешчаба.
У другій половині заходу виступила колишня головна музеєзнавиця Угорської національної галереї Юдіта Борош. У рамках більш ніж годинної презентації на тему «Чому ми любимо картини Мункачі» вона, зокрема, проаналізувала роботи митця, які були дуже популярні серед багатіїв та колекціонерів. Доповідачка торкнулася різних етапів біографії художника, розповіла про зміни, які привнесли в його життя стосунки із Жиґмондом Ормошем, зустрічі з художниками Елеком Самоші, Палом Сінєї Мерше, Дюлою Бенцуром, про те, як на нього вплинули відомі митці, а також як на його картинах представлена Угорська революція 1848 року, боротьба за незалежність та капітуляція. Ішлося про різні техніки малювання, які Мункачі опанував під час перебування в Будапешті, Мюнхені, Парижі, Відні, Дюссельдорфі, та про перший великий успіх – картини «Позіхаючий підмайстер» і «Камера смертника» (1869). Мистецтвознавиця пояснила, що символізує дитина на картині «У майстерні», а також згадала трилогію про Христа, частини якої сам Мункачі ніколи не бачив разом. Розповіла, як на його майже 30-річну творчість вплинули романтизм, реалізм та історизм і чому з середини 1870-х років замість реалістичного зображення простих людей, втомлених від труднощів життя, відомий уродженець Мукачева почав віддавати перевагу написанню картин, що відповідали очікуванням знатної міської буржуазії та аристократичних кіл.
В Ужгороді традиційно вшанували пам’ять чоловіків, вивезених у 1944 році на так звані «маленькі роботи». Місцеві мешканці зібралися на меморіальний захід на кладовищі «Кальварія» біля пам’ятного знака, установленого Товариством угорської культури Закарпаття (КМКС).
Очільниця Ужгородського міського осередку ТУКЗ-КМКС, директорка Ужгородського ліцею ім. Габора Дойко Юдіта Кулін наголосила: «На Закарпатті немає жодної угорської родини, яку б не торкнулася ця трагедія. Тут кожен, хто тут був угорцем і назвав себе угорцем, – частина цієї трагедії. Тому зрозуміло, що після зміни режиму перші пам’ятні знаки, установлені Товариством угорської культури Закарпаття по всій області, присвячувалися саме жертвам сталінізму. Якось я почула від історика, що спогади забуваються через сто років, точніше, через сто років помирають останні живі свідки, які ще можуть розповісти про певні події. Тому ці 8 десятиліть дуже важливі. Тобто, хоча 80 років – це багато, нині ще живі люди, які можуть розповісти про те, яким було життя до «трьох днів маленьких робіт» або тоді, коли вони чи хтось з їхніх рідних і знайомих повернувся додому. Бо хтось повернувся, а багато хто ні. Таким чином, нинішня подія стосується кожної родини».
Відкрила меморіальний захід заступниця директора ліцею з питань виховної роботи Діана Чизмар. Вона, зокрема, представила запрошених гостей, серед яких були консул Угорщини в Ужгороді Олександра Чизмадіа, голова Товариства угорських митців Закарпаття Агнеш Кулін, директор телеканалу «ТВ 21 Унґвар» Золтан Кулін. Після цього з нагоди Дня пам’яті угорських політв’язнів, яких насильно відправили в радянські табори, учні Ужгородського ліцею ім. Габора Дойко коротко згадали трагічні події 80-річної давнини і, цитуючи слова невідомого автора, проілюстрували силу бажання повернутися додому.
Як відомо, 21 травня 2012 року парламент Угорщини оголосив 25 листопада Днем пам’яті угорських політв’язнів, яких насильно відправили в радянські табори. Мета відповідної постанови – гідно вшанувати пам’ять 800 тисяч співвітчизників, яких з осені 1944 року як полонених чи інтернованих насильно вивезли до Радянського Союзу на багаторічні примусові роботи, а також тих, кого вибудуваний після Другої світової війни комуністичний режим на основі безпідставних звинувачень відправив на 5–25 років у табори ГУЛАГу. Там вони, будучи позбавлені всіх прав, виконували примусові роботи в нелюдських умовах за тисячі кілометрів від батьківщини.
– Виростали цілі покоління, які не знали своєї історії, і це спотворювало їхній світогляд та ідентичність. Радянські керівники хотіли повністю стерти минуле, вони робили це свідомо, адже, як писав Ференц Келчеї, автор національного гімну: «Нація, яка не пам’ятає, поховає себе». На мою думку, важливо, що на це вшанування прийшло багато молоді. Зокрема з нашої родини на триденні «маленькі роботи» забрали мого прапрадіда. Історію треба знати і пам’ятати, щоб нічого подібного ніколи не повторилося, – зазначив 11-класник ліцею Габор Чизмар.
Від імені представників історичних церков за вічний спокій жертв репресій та тих, хто залишився вдома, молитву прочитав пастор, заступник єпископа, головний секретар управління Закарпатської реформатської церкви Янош Гейдер. Він зауважив, що знає про ті події не лише з книжок, адже його дід також потрапив до табору. А відтак процитував уривок зі спогадів пастора та послався на роман «Архіпелаг ГУЛАГ» письменника Олександра Солженіцина.
«Сьогодні ми вшановуємо пам’ять загиблих у таборах ГУЛАГу. Закарпатці пройшли чимало випробувань у минулому столітті. Наш угорський народ має колективну свідомість, завдяки якій зміг пережити все, завжди довіряючи та тримаючись Бога: вистояв після турецького поневолення, війни за незалежність. Зокрема ми, угорці Закарпаття, пережили позбавлення прав, намагання стерти нашу ідентичність. Але саме віра наших батьків, воля до боротьби, те, що вони ніколи не здавалися, а завжди боролися, усе ще додають сили цій жменьці закарпатців, яка знову і знову потрапляє в подібну ситуацію. Тепер, на моє переконання, дуже важливо згадати про них і набратися сил від їхньої віри та витримки», – наголосив пастор.
Відтак присутні поклали вінки та запалили свічки пам’яті, ушановуючи загиблих 80 років тому.
У вівторок, 19 листопада 2024 року, виповнилося 1000 днів після початку російського повномасштабного вторгнення.
Заходи з нагоди цієї дати в Ужгороді вже традиційно відбулися на Пагорбі Слави. Участь у них взяли представники влади міста й області, керівники правоохоронних і контролюючих структур, військовослужбовці та громадськість краю. Після покладання квітів присутні вшанували загиблих Героїв хвилиною мовчання, а відтак зазвучав Гімн України.
– Сьогодні 1000 днів після повномасштабного вторгнення. Ці 1000 днів – це біль, кров, сльози та стійкість, мужність і об’єднання держави, радість від досягнутого. Це те життя, яке ми прожили, але ніхто в це не вірив. Тому що всі ми пам’ятаємо, як різні експерти говорили про те, що це триватиме кілька днів. Ми змінили думку всього світу. Звичайно, що це зробили ті, яких ніколи вже тут не буде. Але ми постійно про них пам’ятаємо. Це зробили кращі сини й доньки українського народу. Ми вистояли завдяки їм. Тож ми завжди будемо це пам’ятати, – наголосив голова Закарпатської ОВА Мирослав Білецький.
Своєю чергою, Роман Сарай, голова Закарпатської обласної ради, зазначив, що за тисячу днів після початку російського повномасштабного вторгнення Україна продемонструвала небачену стійкість, даючи відсіч одній із найбільших армій світу.
– Це 1000 днів боротьби українського народу за свою незалежність та територіальну цілісність. Сьогодні вшановуємо памʼять захисників і захисниць – відданих синів і дочок українського народу. Наших воїнів світла, воїнів добра, – зауважив Роман Сарай.
На думку головного сержанта Миколи Павлова, який наразі проходить службу в Ужгородському РТЦК, 1000 днів – це складний підсумок, оскільки багато хлопців віддали своє життя заради того, щоб ми жили.
– Я думаю, що вже скоро Україна буде вільною, ми повернемо наші території, трохи перебудуємо цю державу і будемо жити, розвиватися і приєднаємося нарешті до Європейського Союзу, – сказав Микола Павлов.
Після покладання квітів присутні запалили свічки на могилах наших захисників.
У третю неділю листопада на Берегівщині в селі Бадалово традиційно вшанували пам’ять місцевих жителів, котрі стали жертвами сталінського терору 1944 року. Меморіальний захід організував місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС).
Під час богослужіння в реформатській церкві пастор Жолт Шапі проповідував Слово Боже на основі біблійної історії життя Саула і Давида з Першої Книги Самуїла. Священник намагався донести до присутніх думку, що навіть у нинішні важкі часи ми повинні прагнути, щоб Господь залишався нашою твердинею, бо тільки Він може захистити нас від усіх небезпек.
Після богослужіння учасники заходу перейшли в розташований поруч меморіальний парк. Там біля пам’ятного знака першим до присутніх звернувся голова місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Людвіг Якоб. Він нагадав, що 80 років тому півтори сотні мешканців Бадалова потрапили до різних таборів, 88 з них так і не повернулися додому, до свого рідного села. Ці люди стали жертвами виключно через свою угорську національність, через свою віру.
80 років – це чимало, відтоді виросли три покоління, але історія десь усе ж повторюється, зазначив Людвіг Якоб. «Зараз листопад 2024-го. Через тисячу днів після початку жорстокої війни тисячі закарпатських чоловіків розлучені зі своїми близькими, з громадами. […] Усі війни в історії закінчувалися миром. Зміни у великій політиці дають надію на повернення життя в нормальне русло, на мир. А до того часу молімося за це», – наголосив він.
«Період між 1944 і 1953 роками минув у дусі сталінського терору. У той час понад 150 людей з Бадалова було депортовано до різних радянських концтаборів»,– наголосила, у свою чергу, консулка Угорщини в Берегові Андрея Фюлеп, пригадавши жахливі події 80-річної давнини. На завершення виступу вона процитувала слова Домонкоша Кошарі: «Нація не може ображатися на світову історію». Водночас її обов’язок – пам’ятати, бо до цього зобов’язує не лише минуле, а й сьогодення та майбутнє.
Відтак учні Бадалівської гімназії Жофія Папаї та Олівер Ботош продекламували тематичні вірші.
Звернувся до присутніх і староста села Імре Салаї. За його словами, ушановувати пам’ять мучеників – наш святий обов’язок, і ми маємо зробити все можливе, щоб жахіття 80-річної давнини ніколи не повторилися.
Пастор Жолт Шапі прочитав коротку молитву в пам’ять про жертв та помолився за збереження нації.
На завершення меморіального заходу присутні виконали національну молитву угорців та пісню «Созат» і поклали вінки до пам’ятного знака.
Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС) тихим запаленням свічок вшанувало пам’ять Арпада Яноша Потапі, який помер із трагічною раптовістю і був похований 24 вересня у рідному місті Боньгаді. Закарпатські угорці проводжали його в останню путь в думках і вклонилися пам’яті покійного державного секретаря, відповідального за національну політику.
«Закарпатські угорці також сумують і прощаються сьогодні з Арпадом Яношем Потапі, державним секретарем з питань національної політики, чия зростаюча кар’єра кілька днів тому раптово обірвалася. Він вірно служив своїй батьківщині, закордонним угорцям», – зазначив заступник голови ТУКЗ-КМКС Йожеф Шін на заході, який провели у стінах берегівського офісу організації.
Арпад Янош Потапі долучився до політичного життя в 1993 році, і з 1998 року до своєї смерті, протягом двадцяти шести років, був парламентським депутатом. На парламентських виборах 1994 року очолював передвиборчий штаб партії «Фідес» у Боньгаді. З 2007 року очолював правління партійного осередку в області Толна. З 2011 до квітня 2014 року був одним із заступників голови фракції «Фідес». В результаті парламентських виборів 3 квітня 2022 року всьоме був обраний депутатом, набравши 62,44 відсотка голосів. Протягом останніх років був членом парламентського комітету з питань прав людини, меншин і релігії та комітету з питань закордонних справ. З 2014 року обіймав посаду Держсекретаря з питань національної політики Угорщини.
«Його багато хто знав і на Закарпатті, його любили і поважали за безпосередність та готовність допомогти. Він був далекоглядним політиком, у серці якого було окреме місце для закарпатських угорців. Він часто бував на Закарпатті, знав наш край, життя і проблеми угорців, які тут проживають. Він чимало зробив для збереження та розвитку інституційної системи закарпатських угорців. З його ініціативи 2024 рік був оголошений роком національного співробітництва, що ще більше зміцнило соціальну мережу, створену угорським урядом. У рамках соціальних програм у 2023 році підтримку отримали тисячі закарпатських угорців», – зазначив Йожеф Шін. «Я добре його знав і особисто. У 2012 році ми поїхали з нашою футбольною командою до Трансільванії, щоби підтримати прагнення трансільванських угорців до самовизначення на футбольному турнірі. Там у помешканні ми вперше зустрілися і познайомилися. Нас об’єднала справа допомоги закордонним угорцям і любов до футболу. Арпаде, спочивай з миром!» – додав Йожеф Шін.
Свічки пам’яті запалили і перед Закарпатським угорським інститутом ім. Ференца Ракоці ІІ у Берегові, і перед офісом ТУКЗ-КМКС в Ужгороді, щоби вшанувати пам’ять держсекретаря, чия діяльність у сфері національної політики залишила глибокий слід у серцях всіх угорців, незалежно від того, де вони живуть у світі. Його заслуги у поглибленні відносин із закордонними угорцями незабутні. Пам’ять і духовність Арпада Яноша Потапі житиме у серцях усіх, хто його знав, поважав і любив.
Громадська організація «Про Культура Субкарпатика» щороку в жовтні організовує День Бетлена. Проте через воєнний стан цього року не проводяться масштабні заходи, тому ГО разом із реформатською та римо-католицькою церковними громадами в Хусті 13 жовтня провели тиху урочистість біля меморіальної дошки Ференца Келчеї.
Подія почалася римо-католицькою месою у місцевому костелі святої Анни, де католицький священник отець Олександр Сулінчак проповідував історії багатого юнака з Євангелія від Марка.
Президентка Закарпатського угорського інституту ім.Ф.Ракоці ІІ та «Pro Cultura Subcarpathica» Ілдіко Орос сказала, що організація намагалася вшанувати історичних видатних людей у кожній частині Закарпаття фестивалем. Вона зазначила: «Князь подарував Хуст своєму братові Іштвану Бетлену, який згодом став спадкоємним володарем округи».
Пані Орос високо оцінила велич князя Бетлена. Вона розповіла, що за часів князя його піддані жили за європейським рівнем життя, та додала: «Щороку ми маємо нагадувати собі, жителям Хуста та світу про глибокі думки Бетлена. З цього приводу навела одну з думок князя: «Не завжди можемо робити те, що ми повинні, але ми завжди повинні робити те, що можемо».
Далі вона наголосила, що кожен має можливість робити добро для миру, сім’ї та громади. Стосовно Хуста також згадали Ференца Келчеї, який говорив про те, що гімн Угорщини є не лише державною та національною молитвою, а й молитвою реформатської, католицької та лютеранської громад. Наприкінці нагадала останні рядки епіграми Хуста: «Творіть, впливайте, примножуйте – і батьківщина просвітиться!»
У своїй промові консул Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дебнар наголосив на важливості вшанування пам’яті Габора Бетлена. За його словами, окрім зустрічі, це вшанування також є гарною можливістю презентувати культурні цінності закарпатських угорців. Він додав: сюди можуть залучити і людей інших національностей. Важливою ініціативою він назвав щорічне проведення Дня Бетлена.
Після цього присутні зібралися біля меморіалу під колишнім Хустським замком. Координатор ГО Крістіна Молнар розповіла, що День Бетлена відзначають з 2013 року з метою збереження традицій, з нагоди обрання Бетлена Габора князем. Однак через складну ситуацію цього року і торік не вдалося провести великі фестивалі, тож вони вирішили вшанувати його тихою урочистістю. Вона підкреслила, що Бетлен також є прикладом для наслідування для сучасного покоління.
Після епіграми Ференца Кельчея під назвою «Huszt» у виконанні Вікторії Орбан представники громадської організації та консульства Угорщини і місцевої угорської громади поклали вінки до пам’ятника.
Пам’ять мучеників, розстріляних після придушення революції та визвольної боротьби 1848-1849 років, цього року 6 жовтня теж вшанували тихим покладанням вінків. Берегівський міський осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) провів захід на околиці міста, на подвір’ї колишнього родинного маєтку барона Жиґмонда Перені, нині Центру культури, який носить його ім’я.
«Ми згадуємо людей, які пожертвували своїм життям заради свого народу», – наголосила, відкриваючи захід, учителька угорської мови та літератури Берегівського ліцею ім. Габора Бетлена Марта Гнатик-Рішко. Відтак присутні заспівали національну молитву угорського народу.
«Це нелегкий час для країни, для закарпатських угорців. Незважаючи на те, що за деякими даними угорців у краї майже не залишилося, закарпатська угорська громада стоїть та зберігає спадщину своїх предків», – підкреслив голова Берегівського міського осередку ТУКЗ-КМКС Іштван Молнар. Він також згадав початок 1990-х років, коли багато хто говорив, що угорці поїдуть із Закарпаття, натомість вони засновували гімназії, ліцеї та інститут, і 1944-1945 роки, коли в інших частинах Європи вже святкували кінець війни, а на Закарпатті чоловіків угорської національності тисячами було вивезли до радянських трудових таборів. «Але сьогодні ми зібралися, щоб згадати тих, хто 175 років тому, в 1849 році, засвідчив свою любов до батьківщини. Тоді теж був важкий період, […] проте були ті, хто відстоював свої принципи, боровся і змирився з наслідками. Так було і з нашим земляком, бароном Жиґмондом Перені, біля родинного будинку якого ми зараз стоїмо», – зазначив Іштван Молнар. За його словами, вчинки предків визначають характер наступних поколінь, а «закарпатські угорці, успадкували прив’язаність до батьківщини, витримку і беззастережну віру в Бога, завдяки чому переживуть і цей важкий період».
Угорський уряд у 2001 році проголосив 6 жовтня національним днем жалоби, нагадуючи, що в цей день 1849 року в місті Арада було страчено 13 офіцерів угорської визвольної боротьби, а в Пешті – граф Лайош Баттяні, прем’єр-міністр першого відповідального уряду Угорщини, нагадав під час виступу керівник Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар. «Арадські мученики, безперечно, є героями угорської історії. Вшановуючи пам’ять, прийнято згадувати наших славних предків, із чиїх героїчних подвигів ми виносимо уроки, актуальні й нині: наша справа – зберегти тут, на Закарпатті, свою мову, культуру, звичаї», – наголосив дипломат.
Атмосферу заходу підкреслив виступ хору реформатської жіночої спілки під керівництвом Єлизавети Фрінг, який виконав низку тематичних композицій. Учениця Закарпатського угорського ліцею Ребека Мандзяк та учениця Берегівського ліцею ім. Габора Бетлена Ноемі Гусар пригадали події після придушення угорської революції. Прозвучали імена 13 мучеників Арада, а також прем’єра Лайоша Баттяні, страчених 6 жовтня, а ще інформація про барона Жиґмонда Перені, який у травні 1848 року був призначений відповідальним угорським урядом віцеспікером верхньої палати, а потім став членом Комітету національної оборони. Барон Жиґмонд Перені також підписав декларацію про зречення, оголошену в Дебрецені 14 квітня 1849 року. Він вірно служив угорському уряду, слідуючи за ним від Дебрецена до Сегеда та Арада, був призначений Лайошем Кошутом головою відповідальної комісії.
Після складання зброї його заарештували. Він постав перед військовим трибуналом, який і засудив його до страти через повішення. Вирок було виконано 24 жовтня 1849 в Араді. Пам’ять про барона досі зберігається у Виноградові, де розташований інший колишній родинний маєток Перені, а також у Берегові, де на стіні будинку, де він народився, встановлена пам’ятна дошка на його честь.
«Ми живемо в часи, коли повинні берегти наші цінності, наші спогади, нашу національну ідентичність. Важливо ось так збиратися, вшановувати пам’ять, навіть якщо це відбувається у вузькому колі. Сьогодні тут перебувають представники різних поколінь, це має велике значення, – повідомила в коментарі нашому виданню Марта Гнатик-Рішко. – У такі моменти відчуваєш, наскільки тісно пов’язані минуле, сьогодення та майбутнє. Ми маємо за плечима багате і цінне минуле, з діячами історії, які знали, що треба віддати своє життя, але у серці кожного з мучеників десь жила думка про те, наскільки його жертва мала порівняно з жертвою Христа, порівняно з інтересами угорського народу. Зараз про це почують старі та малі, візьмуть це із собою, зберігатимуть надалі. Саме таке ставлення до минулого потрібне для того, аби ми існували і надалі: пам’ятати славних предків, діяти у сьогоденні, стиснути зуби, зрозуміти, що наш хрест важкий, але Христовий був набагато важчий, тоді ми матимемо майбутнє».
На завершення меморіального заходу пастор реформатської церкви Антал Балаж прочитав Слово Боже. Відтак присутні представники берегівських установ та організацій поклали вінки до пам’ятної дошки Жиґмонда Перені, встановленої на стіні культурного центру.
29 серпня – День пам’яті загиблих захисників України. Це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність. Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.
У День пам’яті захисників по всій країні приспускають Державні Прапори на будівлях органів влади, державних підприємств, установ і організацій, обмежуються трансляції розважальних радіо- і телепрограм, відбуваються меморіальні заходи.
В обласному центрі Закарпаття заходи до Дня пам’яті загиблих захисників України відбулися вже традиційно на Пагорбі Слави. Взяли у них участь представники влади міста та області, дипломати, керівники правоохоронних та контролюючих структур, військовослужбовці, духовенство та громадськість краю. Після покладання квітів, присутні вшанували загиблих Героїв хвилиною мовчання, а хор “Кантус” виконав гімн України.
Цей День пам’яті держава започаткувала в 2019 році. Саме 29 серпня, бо з цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили тим, що мало бути «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому традиційним символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник.
