Громада села Запсонь запросила вірян і гостей на відкриття пам’ятника євреям, яких під час Другої світової війни депортували з населеного пункту до концтаборів. У першій половині ХХ століття понад 10 відсотків жителів села Запсонь становила єврейська громада. Проте навесні 1944 року понад 60 осіб було ув’язнено в гетто, облаштованому на території Берегівського цегельного заводу, а згодом відправлено до концтаборів, головним чином до Аушвіц-Біркенау, звідки вони вже ніколи не повернулися. Протягом останніх трьох десятиліть життя народів Східної та Центральної Європи зазнало багатьох змін. У своїй проповіді єпископ Закарпатської реформатської церкви Шандор Зан Фабіан сказав, ворожнеча й нетерпимість, на жаль, періодично повертаються у світ, тому наш обов’язок — пам’ятати і бути прикладом для інших.
У селі Запсонь Берегівського району відбулося відкриття меморіалу місцевим жертвам Голокосту. На плиті, увічнюючи пам’ять усіх тих, хто став жертвами жахів Голокосту, викарбувані імена 65 депортованих та знищених єврейських жителів. Меморіальний знак застерігає від трагедії минулого та посилає повідомлення майбутньому: збереження пам’ятіь та освіта – єдиний спосіб гарантувати, що подібні злочини ніколи більше не повторяться.
Урочистості розпочалися в реформатській церкві, де присутніх – місцевих, а також гостей, зокрема, з-за кордону – привітав пастор Жолт Орос. Протягом богослужіння декан Берегівського реформатського церковного округу Ласло Товт говорив про Боже милосердя та важливість людського покаяння, наголошуючи, що лише віра та справедливість можуть призвести до миру. Єпископ Шандор Зан Фабіан у своїй проповіді звернув увагу на необхідність духовного оновлення на прикладі навернення Савла в Дамаску: зміни, навіть якщо і повільні, починаються з навернення громади.
Атмосферу богослужіння підкреслив спів жіночого церковного хору, а також вірші наприкінці у виконанні місцевої молоді. Відтак присутні вийшли до парафіяльного будинку, де Жолт Орос ознайомив із історією встановлення меморіального знаку. У перші десятиліття 20-го століття кожен десятий мешканець Запсоня ідентифіковував себе євреєм. Навесні 1944 року близько сімдесяти місцевих жителів були вивезені в ґетто Берегово, а звідти – до концентраційних таборів. 65 з них так і не повернулися. Реформатська громада кілька років тому сформулювала необхідність збереження їх пам’яті, і ця ідея стала реальністю завдяки співпраці угорського уряду, громадських організацій та приватних осіб.
«Плита, на якій викарбувані імена невинних євреїв – вічне попередження про те, куди можуть призвести ненависть та відлучення. Пам’ятати – обов’язок, забути – гріх», – наголосила під час виступу присутня на події головна радниця прем’єр-міністра Угорщини Каталін Сілі.
Її слова були пронизані прагненням миру та усвідомленням історичної відповідальності. Хто б міг подумати, що загиблих під час Другої світової війни на Закарпатті доведеться згадувати в тіні війни, зазначила радниця.
У промові переплелися трагедії минулого та сьогодення. Під час депортацій навесні 1944 року, доля закарпатського єврейства була вирішена, із Запсоня також депортували тих, хто був стигматизований виключно через своє походження. На їхньому місці залишилися тиша та порожні будинки. «Але тиша не може бути вічною», – підкреслила Каталін Сілі, додавши, що лише громада, яка знає своє минуле, може рухатися вперед. Тож меморіал у Запсоні стає символом надії, співчуття та примирення – місцем, до якого завжди можна повертатися думками, коли голос гуманізму у світі здається слабшим.
На заході виступив і Томаш Ґолдбеґер – нащадок одного з тих, хто вижив, автор книги «Жили собі берегівські євреї». Під час виступу він детально описав історію євреїв Запсоня: роки процвітання, місце розташування синагоги та цвинтаря, трагедію ґетто та депортації. Він наголосив, що Голокост почався не в таборах смерті, а з мови ненависті та поширення байдужості. Пам’ять та навчання – найважливіша зброя проти нелюдяності.
Мігай Товт, уродженець села, один з ініціаторів встановлення меморіального знаку, пригадав своїх друзів дитинства євреїв, час, проведений з ними. Він розповів, що ідея створення меморіалу виникла з усвідомлення того, що одна з найважливіших громадських будівель села – це також спадщина єврейської родини – колишній будинок родини Шпіґелів.
Насамкінець присутні поклали квіти та пам’ятні камінці до меморіального знаку, а декан Ласло Товт попросив божого благословення на мешканців та уродженців села.
«Мовчання не може бути вічним, бо той, хто пам’ятає – живе, а обов’язок того, хто живе – зберігати пам’ять».
У День національної єдності в селі Запсонь на Берегівщині відбулося покладання вінків до знака, встановленого в пам’ять про підписання Тріанонського мирного договору.
Присутніх на заході першим привітав секретар з питань культури ТУКЗ-КМКС Ласло Молнар. Він нагадав, що День національної єдності 4 червня відзначається з 2010-го, коли парламент Угорщини прийняв відповідний закон. «Закон набув чинності рівно через 90 років після підписання Тріанонського мирного договору. Товариство угорської культури Закарпаття та угорська громада області відтоді щороку відзначає цю дату. На жаль, через пандемію вже другий рік поспіль ми не маємо можливості проводити масові заходи. Через це керівництво ТУКЗ-КМКС вирішило провести меморіальні заходи в населених пунктах, де є відповідні пам’ятні знаки», – повідомив Ласло Молнар.
Пастор реформатської церкви Жолт Орос зачитав слово Боже, а щодо Дня пам’яті наголосив: «Важливо пам’ятати про єдність навіть через віки після буремних подій в історії. Як про єдність з нацією, так і про єдність з Богом».
Вінки до пам’ятного знака поклали присутні на заході консул Генерального консульства Угорщини в м. Берегові Іштван Дєбнар, голова Берегівського районного осередку ТУКЗ-КМКС Йожеф Шін, голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття села Запсонь Меньгерт Давід, староста села Валерія Давід та мешканці населеного пункту.
Йожеф Шін нагадав: «Тріанон приніс угорському народу багато болю, суму, приниження та несправедливості. Від Угорщини відрізали великі території, населені угорцями, серед них і цей район. Угорщина втратила родючі землі, ліси, шахти, їй довелось оговтуватися від катастрофічної ситуації. І все це в той час, коли Угорщину оточували недружні країни, адже за її рахунок ті збагатилися. Однак це важке століття угорці пережили, до того ж духовно зміцнилися…»
