Угорська громада селища Вишково вшанувала пам’ять героїв Угорської революції та визвольної боротьби 1848–1849 років. Учасники заходу зібралися в стінах Вишківського ліцею ім. Ференца Келчеї, де учні пригадали ті події в рамках тематичного виступу. Затим присутні поклали вінки пам’яті до меморіального знака на території місцевої реформатської церкви.
Угорська громада Вишкова щороку відзначає національне свято 15 березня в рамках культурної програми. Цьогоріч школярі також підготували чудовий тематичний виступ. Відображаючи події визвольної боротьби й революції, діти продемонстрували свої знання, свою любов до батьківщини та нації. Виступ «Поет повертається» складався з патріотичних пісень і віршів та невеликої тематичної вистави про тогочасні події.
Після цього присутніх привітала директорка Вишківського ліцею ім. Ференца Келчеї Ілона Цебей, а також подякувала дітям і вчителям, які їх підготували.
Відтак учасники заходу перейшли до реформатської церкви. Тут до присутніх звернулася очільниця місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Габріелла Сабов. Зокрема вона зазначила, що 15 березня – не просто дата в календарі, а один із найяскравіших днів угорського народу. «Цього дня ми згадуємо відважних чоловіків і жінок, які в 1848 році відстоювали свободу, справедливість і країну, що надасть рівні права всім своїм громадянам. Цей день – про силу єдності, мужність та витримку, котрі слугують прикладом для наступних поколінь, – наголосила голова організації. – 177 років по тому ми маємо боротися за свободу та процвітання нашого народу не зброєю, а словом, ділом та спільною працею. Мрія революціонерів ХІХ століття актуальна й сьогодні: сильна, незалежна країна, що розвивається, громадяни якої будують майбутнє в солідарності, мирі, допомагаючи одне одному. 15 березня вчить нас, що сила нації – в єдності».
Відтак кілька учнів ліцею продекламували низку тематичних віршів, а церковний хор підкреслив атмосферу меморіальної події, виконавши церковні й патріотичні пісні.
На завершення заходу присутні поклали вінки до пам’ятного знака та заспівали національний гімн.
Угорська громада Верхньотисянського регіону традиційно відзначила річницю Угорської революції та визвольної боротьби 1848–1849 років у Тячеві. Через війну вже третій рік поспіль ушанування пам’яті героїв і мучеників тих подій відбулося в рамках тихого покладання вінків у вузькому колі.
Меморіальний захід розпочався з богослужіння в місцевій реформатській церкві. Слово Боже проповідував пастор Карой Ласло, який, зокрема, зазначив, що Тячів є центром угорців Верхньотисянського регіону. За словами священника, він пишається тим, що може служити в громаді, де угорці мають сильне почуття національної ідентичності. Карой Ласло зазначив: «Хоча під час війни багато людей покинули край, ті, хто залишився, вірять у гасло: «Якщо Бог з нами, хто може бути проти нас?». Місцеві угорці сумлінно бережуть пам’ять про Лайоша Кошута. Ще в далекому 1898-му жителі Тячева встановили йому пам’ятник, який і сьогодні стоїть у центрі міста. Події 1848–1849 років досі мають велике значення для нації, і їх потрібно пам’ятати, додав пастор.
Голова Верхньотисянського регіонального осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Йожеф Шарі під час свого виступу підкреслив важливість відзначення національних свят, адже вони слугують приводом для зустрічей. Незважаючи на те, що боротьба за незалежність була 177 років тому, зміст і дух подій того часу все ще живі в угорському народі. Їхній меседж полягає насамперед у тому, що за свободу та незалежність потрібно боротися завжди. «Ми й тепер ведемо боротьбу, але для цього потрібна волелюбна молодь, готова діяти, – наголосив Йожеф Шарі. – Адже в 1848 році саме молодь була тією хороброю рушійною силою угорців. Водночас нам потрібні відповідальні політики, такі як Кошут, Сечені, Деяк». А відтак додав: «Коли завершиться війна, коли повернуться наші військові, наші люди, нам будуть необхідні такі постаті, як Ференц Деяк. Бо тут наша батьківщина, і нам потрібні виважені, мудрі лідери, які згуртують наші громади. Завдання нинішніх днів – зберегти незалежність і свободу, підготуватися до миру та продовжити з того місця, де ми зупинилися».
У заході взяв участь і консул Угорщини в Берегові Дордь Балог. Виступаючи перед присутніми, він наголосив, що в 1848 році вся нація об’єдналася. «Перед подіями 1848-го народ не тільки піднявся, але й узявся за руки: кріпак подав руку дворянину, і вони стали нацією. Легше встояти, спираючись одне на одного», – зазначив дипломат. «Сьогодні угорці Закарпаття святкують разом з угорцями Карпатського басейну. Те, що після 105 років розділення ми ще можемо святкувати разом, – результат, зокрема, і березневих подій 1848 року. Хоча Всевишній обтяжив наші плечі великим тягарем, водночас Він дав нам благодать єдності, яку неможливо розірвати перекроюванням кордонів», – наголосив консул. За його словами, уряд Угорщини й надалі буде допомагати та підтримувати закарпатських угорців.
Після богослужіння присутні поклали вінки до пам’ятника Лайошу Кошуту в центрі міста. До заходу долучився і спортсмен Карой Токар, котрий подолав відстань із Солотвина до Тячева на велосипеді на знак ушанування пам’яті героїв Угорської революції 1848 року.
За традицією в селі Бадалово вшанували пам’ять героїв Угорської революції та визвольної боротьби 1848–1849 років. Після урочистостей місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) провів річні загальні збори.
16 березня мешканці Бадалова зібралися в місцевій реформатській церкві. Пастор Жолт Шапі провів богослужіння, відтак присутні вклонилися пам’яті героїв революції та визвольної боротьби угорського народу. Усі, хто виступав на заході, наголошували, що меседж тих подій актуальний і сьогодні, зокрема для закарпатських угорців, які й нині стикаються з багатьма викликами.
Зокрема голова місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Людвіг Якоб підкреслив, що історія Угорщини сповнена надзвичайних бурхливих подій, але весна 1848 року особливо виділяється серед них. Революційний порив того часу та єдність нації є дороговказами й сьогодні. «177 років тому лозунгом революції були мир, свобода та порозуміння. Що з цього маємо у 2025 році? Мир? Четвертий рік ми вшановуємо пам’ять героїв революції 1848 року в умовах війни. Свободу? Навряд, адже багато членів закарпатських родин перебувають далеко від своїх близьких», – зазначив Людвіг Якоб. Свою промову він завершив рядками з 13-ї частини Першого послання до коринтян: «Тепер залишаються віра, надія, любов. І найбільша з них – любов».
Після цього Вікторія Орос зачитала поему Шандора Петефі «Національна пісня».
Відтак до присутніх звернувся консул Угорщини в Берегові Ґерґей Тріб. Він зазначив, що національні свята не лише зберігають пам’ять про минуле, але й впливають на сьогодення та майбутнє. «15 березня – один із найславетніших днів нації, коли угорці відкладають свої образи, щоб разом боротися за свободу», – сказав дипломат. Він підкреслив, що меседж 1848 року про важливість свободи та патріотизму актуальний і сьогодні, особливо для закордонних угорських громад, які щодня борються за збереження своєї ідентичності.
Ґерґей Тріб наголосив на ролі історичних ювілеїв. «Коли згадується 15 березня 1848 року, відразу з’являються думки про березневу молодь, Петефі, Йокаї, Національний музей і свободу преси. А коли згадується 6 жовтня 1849 року, пригадуються імена арадських мучеників», – зазначив консул.
Далі у виконанні Лаури Мейгеш, Анни Шапі та Ґрети Салаї прозвучала «Пісня Кошута».
До присутніх звернувся також голова Берегівського районного осередку ТУКЗ-КМКС Йожеф Шін. «15 березня 1848 року – одне з найважливіших свят угорського народу», – зазначив він і додав, що закордонні угорські громади часто зазнають нападів, багато хто намагається змусити їх замовкнути. «Ми, закарпатські угорці, не меншина без волі. Ми свідомі угорці й будемо доводити це завжди», – наголосив Йожеф Шін. А відтак підкреслив, що найважливішою метою сьогодення є встановлення миру. Свій виступ пан Йожеф завершив словами Мігая Бабича: «Мир! Мир! Мир уже! Хто спить – нехай спочиває, хто живе – хай живе, хай бідний герой спочиває, а бідний народ сподівається».
Присутні поклали вінки до пам’ятної дошки Петефі та Келчеї на зовнішній стіні церкви і перейшли до Будинку культури ім. Шандора Петефі, де відбулися річні загальні збори місцевого осередку ТУКЗ-КМКС. Його голова Людвіг Якоб ознайомив учасників заходу з основними результатами роботи за минулий рік та проведеними заходами. За його словами, кількість членів осередку становить близько 300 осіб. Цього року з’явилося ще 7 нових.
У 2024-му організація влаштувала чимало заходів. Зокрема 4 червня провела відзначення Дня національної єдності та відкриття пам’ятної дошки на честь письменника і краєзнавця Балажа Керестєна. До благодійної акції «Хліб угорців» долучилося 11 місцевих фермерів, які зібрали близько пів тонни пшениці для великодоброньського сиротинця.
У третю неділю листопада вшанували пам’ять жертв сталінських репресій, 1 січня традиційно відзначили річницю від дня народження Шандора Петефі, а в День угорської культури організували душевний захід.
На зборах виступив і очільник Берегівського районного осередку ТУКЗ-КМКС Йожеф Шін. Він окреслив сучасну ситуацію у світовій політиці та Україні, наголосив, що для закарпатських угорців украй важлива підтримка уряду Угорщини, і висловив сподівання, що ця допомога надаватиметься й надалі.
На завершення Йожеф Шін підкреслив, що завдання закарпатських угорців – не лише зберігати свою ідентичність, а й зміцнювати її. Треба прагнути, щоб ті, хто виїхав, повернулися і Закарпаття залишилося домом для угорської громади.
15 березня у Великій Доброні на Ужгородщині, як і в інших куточках нашого краю, вклонилися пам’яті героїв Угорської революції та визвольної боротьби 1848–1849 років. Захід організував місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС). Селяни зібралися біля пам’ятного знака національної єдності.
Події того часу нагадав учитель історії Великодоброньського ліцею Шандор Варга. Він наголосив, що 15 березня настала кульмінація процесу, який розпочався ще в добу реформ десятиліттями раніше. «До 1848 року нація, зокрема передовий угорський дворянський клас, дозріла, щоб відстоювати свою незалежність політичними засобами та зброєю. Угорці боролися в той час, коли революції в Європі вже вщухли, показуючи іншим європейським народам приклад боротьби за свободу. Хоча визвольні змагання зазнали невдачі, пам’ять про це масштабне національне й моральне піднесення палала в душі кожного угорця в період самодержавства. І тоді, якщо не зброєю, то словом Ференцу Деяку вдалося спонукати націю продовжити шлях незалежного громадянського розвитку. Для нас, закарпатських угорців, девіз із 12 пунктів тепер звучить особливо чітко: «Хай буде мир, свобода і злагода!» – зазначив учитель. Він поділився з присутніми також своїм уявленням про те, яким було село Велика Добронь 177 років тому, коли селяни добровільно долучилися до національної гвардії.
Відтак 5-класниця Аннамарія Бадо продекламувала вірш Акоша Дутки «15 березня», а 9-класник Андраш Гіді – поему «Національна пісня». Після цього троє талановитих учнів Великодоброньського ліцею заспівали тематичні пісні.
Керівники місцевого осередку ТУКЗ-КМКС та очільники Великодоброньської громади поклали вінки до пам’ятного знака національної єдності, установленого у 2020 році.
Меморіальний захід продовжився в стінах Угорського дому. Голова місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Ласло Гіді під час свого виступу провів паралель між подіями Угорської революції й визвольної боротьби та нинішньою війною. 13 серпня 1849 року генерал Артур Ґьорґеї, який до того часу дуже успішно воював, склав зброю перед переважаючими російськими військами, урятувавши життя десятків тисяч угорських солдатів. Однак дехто вважає, що він зрадив ідею боротьби за свободу Угорщини. Питання щодо того, ким був генерал, зрадником чи героєм, досі залишається без відповіді.
«Що буде в нашій державі після підписання мирного договору, який не реалізує українську мрію чи підірве територіальну цілісність країни? Той, хто його підпише, стане зрадником чи героєм?» – поставив перед присутніми складне питання Ласло Гіді. На його думку, «герой – це той, хто робить більше для громади, бореться сильніше, рішучіше, розумніше, вправніше, ніж можна очікувати від людини, і навіть готовий пожертвувати своїм життям за святу справу, в яку він вірить…».
Захід завершився дружнім спілкуванням та спільним смаженням сала на території Угорського дому.
15 березня в греко-католицькій церкві села Палло Ужгородський районний осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) організував екуменічне богослужіння з нагоди національного свята. Пам’ять героїв революції та визвольної боротьби угорського народу 1848–1849 років разом з місцевими угорцями вшанувала й уродженка села, депутатка Європарламенту Вікторія Ференц.
За героїчних предків та героїв нинішньої війни першим помолився священник греко-католицької громади Янош Фюлеп. Відтак віряни попросили в Господа дати душевний спокій полеглим у визвольній боротьбі угорського народу та жертвам російсько-української війни.
– Важливо бути готовими діяти, відчувати, що Бог поставив перед нами завдання, що кожна людина має своє завдання на землі, у Європі, на Закарпатті. Багато людей, можливо, навіть не чули про наше маленьке село, Палло, а тепер у нас є можливість проводити тут таке гарне вшанування. Це також символічно, адже назва населеного пункту походить від слова pallo – місток, а сьогодні мати мости дуже важливо. Шукаймо не те, що нас роз’єднує, а те, що об’єднує, бо воно зміцнює. У ці складні часи дуже важливо, щоб ми знайшли те, що нас об’єднує та зміцнює. 2025-й є для католицької церкви роком надії. Нам дуже потрібна надія в серці, адже, якщо ми можемо піклуватися одне про одного, робити щось для інших, якщо маємо любов, то в нас завжди буде й надія, – підкреслив Янош Фюлеп.
Декан Ужгородської реформатської єпархії Андраш Коложі привітав присутніх і зачитав Євангеліє від Івана 15:13: «Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх».
– Бути угорцем не просто походження, а й святе покликання. Ще наші предки знали, що талант – це небесний дар, і людина ним добре користується, якщо служить іншим. Знали, що вони живі цвяхи, які мають своє місце, і були готові зайняти його, незважаючи на ціну. 15 березня 1848 року жменька людей повстали проти гнітючої системи, адже хотіли свободи та рівності. Революція й визвольна боротьба були придушені, прийшла жорстока розплата, але завдяки любові тих людей до свого народу, країни та нації, їхній відданості, пролитій крові народилася свобода, яка є величезною цінністю та скарбом. Водночас свобода – це відповідальність. Свободою треба жити і наповнювати її змістом. Герої революції 1848 року боролися не за себе, а за справедливе майбутнє. І знали, що краще майбутнє може побудувати лише той, хто готовий жертвувати, – наголосив Андраш Коложі.
Очільниця Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС, депутатка обласної ради Лівія Балог привітала присутніх уривком з вірша Єне Гелтаї «Свобода»: «Свобода… Знай, вільний лише той, хто не онімів, не засліплений світлом, не підкуплений чином чи багатством. Знай, вільний тільки той, чиї губи не заражені брехнею, Хто не кричить порожніх гасел, Не обманює, не обіцяє, не підробляє. Це не подарунок. Це не дається задарма, Де немає жертви, там немає волі. Вона тільки там, де, зрозумівши її слово, Можуть умерти і наважитися жити заради неї».
– Нинішній захід особливий, адже таке велике свято тут відбувається не часто. Але сьогодні ми запросили сюди, в одне з найменших сіл Ужгородщини, депутатку Європарламенту від закарпатських угорців, і це викликає гордість у кожного місцевого мешканця. Вітаємо Вікторію Ференц удома, – сказала Лівія Балог і представила гостей.
Відтак учитель музики, кантор реформатської церкви Ґерґей Торма заспівав пісню «Я угорець».
Після цього Андраш, Теодор і Йоганна Фюлеп продекламували поему Шандора Петефі «Національна пісня» (підготувала вчителька Олександра Фюлеп), а Дженіфер Роговей – есе «Героїв слід пам’ятати» (підготувала вчителька Вікторія Роговей).
Лист-звернення прем’єр-міністра Віктора Орбана до закордонних угорців зачитав Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї.
Депутатка Європарламенту Вікторія Ференц на початку святкової промови з радістю і хвилюванням привітала своїх односельців та гостей.
– На серці радість, бо я вдома. Мене оточують знайомі обличчя, знайомі пейзажі та будівлі. Сьогодні я стою тут перед вами не лише як політикиня, не лише як депутатка Європейського парламенту, а й як паллівчанка. Це честь святкувати разом з вами. Віра, витримка і сила людей, які тут живуть, є зразковими. Я пишаюся тим, що є частиною цієї громади. Сьогоднішнє екуменічне богослужіння – яскравий доказ того, що ми, хоч і належимо до різних конфесій, усе ж об’єднані спільними цілями: зберегти віру та угорську громаду. Століттями лунає молитва в цьому селі. Покоління знаходять тут силу та віру. Сьогодні ми також молимося за це. Для закарпатських угорців віра завжди була і є підтримкою у важкі часи. За останні три роки історія поставила перед нами чимало викликів, і тепер нам потрібно ще більше віри, щоб звертатися до Бога. Адже віра – це не тільки правда, але й дороговказ у невизначеності та сила в труднощах. Хоча жахи війни фізично далекі від нас, ми відчуваємо її наслідки в повсякденному житті. Закарпатські угорці переживають величезні випробування. Багато людей змушені покидати свої домівки, сім’ї розірвані, громада зменшується, а над тими, хто залишається вдома, навис тягар невизначеності. І все ж я вірю, що ми не зламаємося. Вірю, що закарпатські угорці, попри всі труднощі, збережуть рідну мову, культуру і традиції на своїй батьківщині. Наші предки та відважні герої революції 1848 року теж знали, що віра живе не тільки в словах, а й на ділі, у стійкості та витримці. Революційна молодь вірила в силу нації та свободу. Учасники революції показали, що означає вистояти. Бажаю, щоб нам вистачило сил і віри вистояти, допоки не настане довгоочікуваний мир, який уже на шляху до нас, – підкреслила депутатка Європарламенту.
Атмосферу заходу прикрасила гра на тараґоті Міклоша Вестерґама, котрий завітав у Сюртівську територіальну громаду. Музикант виконав тематичні мелодії 1848 року.
Колишній єпископ Мукачівської дієцезії римо-католицької церкви Антал Майнек на прикладі біблійних сюжетів та історичних подій розповів про випадки, коли малі народи перемогли не за допомогою зброї й сили, а завдяки молитві та вірі. На завершення присутні разом помолилися за мир.
15 березня в стінах Виноградівської середньої школи №3 ім. Жиґмонда Перені відбувся меморіальний захід на честь річниці Угорської революції та визвольної боротьби 1848–1849 років. Учні й гості вклонилися пам’яті героїв, котрі пожертвували своїм життям і свободою за незалежність угорської нації. Учасники заходу висвітлили події революції за допомогою віршів, історичних спогадів і музичних виступів, підкресливши меседж про важливість свободи та національної єдності, який залишається актуальним і сьогодні.
У меморіальному зібранні взяли участь, зокрема, очільник Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар, президентка Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Ілдико Орос, ректор вишу Іштван Черничко та виноградівський міський голова Іштван Бочкаї.
Захід відкрив тимчасовий виконувач обов’язків голови Виноградівського районного осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Золтан Кудрон. Після виконання національного гімну присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять загиблих на війні. У своїй промові Золтан Кудрон підкреслив, що 15 березня – одне з найважливіших свят в історії Угорщини, яке є символом мужності, надії та свободи. Цитуючи слова Мора Йокаї, він наголосив, що свобода та національна велич не даються задарма, а мають невпинно оберігатись і спільними зусиллями передаватись майбутнім поколінням.
Консул Іштван Дєбнар також привітав присутніх і зачитав лист-звернення від прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана до закордонних угорців.
Після святкових промов з тематичною програмою виступили учні Виноградівської філії Закарпатського угорського ліцею.
У рамках заходу було відкрито меморіальну дошку Балажу Керестеню. Це відбулося з ініціативи керівниці школи верхової їзди (Szelíd Lovas Népfőiskola) Ілдики Маргітич та директорки Виноградівської середньої школи №3 ім. Жиґмонда Перені Моніки Нібилевич.
Учні школи розповіли про життєвий шлях колишнього вчителя Балажа Керестеня (1949–2007). Краєзнавець і літературознавець народився в селі Великі Береги, після закінчення школи в Берегові навчався в Ужгородському державному університеті. Викладав у Виноградівській середній школі №3 ім. Жиґмонда Перені та керував Гуртком ім. Бейли Бартока. Дослідження Балажа Керестеня збагатили закарпатські літературні традиції. Пам’ять про нього зберігає читацький табір його імені в Берегові, який організовується з 2011 року.
Ілдіко Маргітіч розповіла, що ідея урочистого відкриття меморіальної дошки виникла спочатку в директорки Моніки Нібилевич, відтак вони спільно вирішили віддати шану своєму колишньому вчителю. Адже діяльність Балажа Керестеня, його відданість і роль у місцевому літературному та культурному житті мали величезне значення.
«Балаж Керестень був не просто вчителем, але й дороговказом для нашої громади. Він передав нам знання, патріотизм і відданість культурним цінностям. Пам’ять про нього жива серед нас, і ми віримо, що наступне покоління також пізнає той духовний спадок, який він залишив по собі», – зазначила Моніка Нібилевич.
На завершення заходу керівники установ, представники історичних церков та громадських організацій поклали вінки пам’яті до бюста Жиґмонда Перені у дворі школи.
15 березня закарпатські угорці традиційно вшанували пам’ять героїв Угорської революції та визвольної боротьби 1848–1849 років.
Центральним заходом Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) став меморіальний захід біля пам’ятного обеліска в Підгорянах, на околиці Мукачева, у якому взяла участь і депутатка Європарламенту Вікторія Ференц. «Постаті Шандора Петефі та Лайоша Кошута слугують прикладом для нас: будьмо сміливими у важкі часи й тут, на Закарпатті. Окрім славного минулого, ми маємо потужне сьогодення, адже Угорщина, угорський уряд завжди простягають нам руку допомоги».
Меморіальний знак у Підгорянах був установлений на місці, де 22 квітня 1849 року відбулася битва між революційною армією Угорщини та регулярним військом Австрійської імперії.
Мешканці Закарпаття, яке також стало полем битви, узяли активну участь у боротьбі за національну незалежність. Угорська сторона чинила рішучий опір австрійським силам, що чисельно значно переважали її, перешкоджаючи просуванню імперських військ. Під час бойових дій угорські та русинські воїни билися пліч-о-пліч за спільну мету, і це стало одним із визначальних прикладів єдності представників різних національностей, які проживали в регіоні.
Після придушення визвольної боротьби імперська влада намагалася стерти пам’ять про спротив, але завдяки місцевій громаді обеліск, установлений тут, нагадує нащадкам про дух боротьби за незалежність і щороку 15 березня стає одним із найважливіших місць пам’яті угорської громади.
Голова Мукачівського міського осередку ТУКЗ-КМКС Єлизавета Корольова, вітаючи присутніх, наголосила, що ідея революції та визвольної боротьби 1848–1849 років досі слугує компасом для закарпатських угорців, адже мужність і стійкість її героїв є прикладом для нинішнього та майбутніх поколінь.
Відтак присутні проспівали національну молитву угорців і поклали вінки пам’яті до обеліска.
Меморіальний захід продовжився в стінах Угорського дому ім. Мігая Мункачі. Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї зачитав лист-звернення прем’єр-міністра Віктора Орбана до закордонних угорців. У ньому наголошується, що дух революції 1848 року досі об’єднує угорців і спонукає пам’ятати про свої корені та зберігати власну ідентичність. «Тому ми, угорці, і нині найбільше прагнемо мати можливість жити повноцінним життям: вільно й без обмежень використовувати рідну мову та символи, а також у мирі шанувати національну спадщину, що робить нас однією з найколоритніших культурних націй Європи. Ми повинні спільно протидіяти силам, які прагнуть обмежити права частини угорської нації, і разом зупинити будь-який божевільний план, що може підштовхнути Європу до війни. Хай живе угорська свобода, хай живе батьківщина!» – наголосив у зверненні Віктор Орбан.
Депутатка Європарламенту Вікторія Ференц у своїй святковій промові відзначила стійкість і жагу до життя закарпатських угорців, водночас провівши паралелі між героями визвольної боротьби 1848–1849 років та боротьбою сучасної угорської громади Закарпаття.
«Для нас, закарпатських угорців, боротьба не чужа, нас не оминули бурі історії, і навіть тепер проти власної волі ми стали дійовими особами подекуди жорстокого процесу формування світового порядку. З плином часу ми були відрізані від батьківщини, потрапили під панування різних влад, зазнали жахів комуністичної диктатури, найбільшої трагедії закарпатських угорців, так званих «маленьких робіт», були змушені стати нацменшиною, пережили й продовжуємо переживати всі темні сторони цього, і вже понад три роки перебуваємо в умовах страшної війни», – зазначила євродепутатка.
А відтак додала, що хоча закарпатські угорці й сьогодні борються з чисельними труднощами, вони вірять у майбутнє та працюють заради збереження своєї громади. «Хоч у нас чимало труднощів і викликів, ми не здаємося! Адже маємо минуле, славну історію, яку сумлінно оберігаємо, маємо сьогодення і маємо майбутнє», – наголосила Вікторія Ференц.
На завершення виступу вона попросила Божого благословення на угорську націю, закарпатських угорців і висловила сподівання на якнайшвидше настання миру.
Заступник голови обласної організації ТУКЗ-КМКС, очільник Мукачівського районного осередку Товариства Ґейза Ґулачі у своєму виступі наголосив на важливості національної єдності, а також відзначив виклики історії, які повторюються. За його словами, історія угорців часто супроводжувалася випробуваннями, але їм завжди вдавалося знову стати на ноги.
«У житті кожного народу є час великого єднання. Березень 1848 року також був часом взірцевого єднання. Бажання свободи згуртувало націю так, що вона змогла пробити броню гнобительської влади, яка вважалася непробійною», – сказав Ґейза Ґулачі.
Він підкреслив, що Угорщина понад тисячу років кидала виклики бурі історії та завжди знаходила спосіб оновитися. Сила держави – не лише в території чи армії, а в згуртованій силі, яка веде громаду до мети. Заступник голови ТУКЗ-КМКС завершив свій виступ словами Бейли Гамваша: «Ситуація у світі ніколи не буває безнадійною, тому що не залежить від тих, хто не вірить у життя».
Після святкових промов захід продовжився культурною програмою. Танцювальний ансамбль «Закарпаття» та музичний ансамбль «Шодро» підготували спільний виступ «Настав час». Програма, створена на замовлення ТУКЗ-КМКС, поєднала традиційні танці Карпатського басейну із представленням символічних моментів революції та визвольної боротьби 1848–1849 років.
Постановка була доповнена прозовими елементами. Асистент актора Закарпатського обласного угорського драматичного театру Сільвестр Ферку та солістка ансамблю «Шодро» Маріанна Балог озвучили думки поетів, пов’язуючи минуле з сьогоденням.
З 1989-го щороку 15 березня в Ужгороді відзначають річницю Угорської революції та визвольної боротьби 1848-49 років. За традицією, з нагоди національного свята представники місцевої угорської громади зібралися біля пам’ятника Шандора Петефі. На жаль, через війну вже кілька років пам’ять героїв революції вшановують лише у вузькому колі.
Присутніх привітала голова Ужгородського районного осередку Товариства угорської культури Закарпаття, депутатка обласної ради Лівія Балог:
– З нагоди національного свята 15 березня по всьому Закарпаттю проходять вшанування. Так само і тут, в Ужгороді, біля пам’ятника Петефі традиційно збираються місцеві угорці, щоби вклонитися пам’яті жертв та учасників боротьби за незалежність і революції 1848–49 років. Тихе покладання у вузькому колі відбувається вже п’ятий рік поспіль. Водночас сьогодні маємо за честь вітати серед нас Міклоша Вестерґама, майстра гри на тараґоті, виступ якого і відкриє цей захід. Ми дуже вдячні і сподіваємося, що представники угорської громади Ужгородщини, громадських організацій, молодь наступного року вже матимуть можливість відзначати це свято відповідно до традицій.
Після короткого виступу музиканта Генеральний консул Угорщини в Ужгороді зачитав лист-звернення прем’єр-міністра Віктора Орбана до закордонних угорських громад:
«Організуйте свята, гідні цієї дати! Таким був заклик до народу в першу річницю революції. І цей заклик став наказом, закарбованим у серцях скрізь, де живуть угорці. Як би не повернулося колесо долі, цей день 177 років поспіль спонукав нас сповнюватися найпрекраснішими надіями.
Таким чином ми згадуємо той момент незрівнянної чистоти, який займає особливе місце серед славетних революцій світової історії. Ми пам’ятаємо її героїв, молодих людей, які перемогли гніт, встановивши порядок замість підривної діяльності, мир замість війни, життя замість смерті. Вони вірили: мета світу — щастя, а головний засіб для цього — свобода. Це вони залишили нам як мірку. Ось чому ми, угорці, у 2025 році не хочемо нічого більше, ніж мати можливість жити повноцінним життям: мати можливість вільно та без обмежень використовувати рідну мову та символи, а також мати можливість у мирі шанувати національну спадщину, котра робить нас однією з найяскравіших культурних націй Європи.
Сьогодні ми з радістю можемо констатувати, що справа свободи Угорщини має сильних прихильників, які готові її відстоювати, водночас ми також розуміємо, що захист наших національних інтересів – наш обов’язок. Ми повинні протидіяти разом силам, які прагнуть підірвати права частини угорської нації, і разом ми повинні зупинити будь-який божевільний план, який може підштовхнути Європу до війни.
Хай живе угорська свобода, хай живе батьківщина!»
Заступник єпископа Закарпатської реформатської церкви, пастор Ужгородської громади Янош Гедер попросив Божого благословення на присутніх, на закарпатців:
– Милостивий господи! Молимося до Тебе в цю годину за наш народ. Ти визначив місце під сонцем для кожного народу, бо Ти, Господи, благословив народи, Ти знаєш, що для нас означає дім, мова, культура і віра. Господи, благаємо, щоб ніхто й ніколи не забрав цього у нас. Дозволь прожити своє життя так, щоби ніколи не доводилося забирати чуже і ніколи не залишати своє. Допоможи, щоби руки не доводилося використовувати для війни, а для благословення. Господи, благослови угорців.
Національну молитву угорців присутні заспівали під звуки тараґота. Відтак представники Генерального консульства Угорщини в Ужгороді, громадських організацій, учні угорськомовного ліцею, місцевої угорської громади поклали вінки та квіти до пам’ятника, на знак вшанування подій березня 177-річної давнини та героїв того часу.
Минулого тижня у 83-річному віці відійшов у засвіти Тібор Пердук, член групи підлітків, які розповсюджували листівки в селі Галоч, неподалік Ужгорода. У 1959 році радянська влада засудила хлопця до відбування дворічного терміну у виправному таборі для дітей. Тібор був найстаршим членом групи, йому вже виповнилося 16. Підлітка засудили разом з покійним Іштваном Пастеллаком, 15-літнім лідером групи, який отримав 5-річний термін. Зрештою обох звільнили достроково: Тібор Пердук вийшов на волю через десять місяців, а Іштван Пастеллак був амністований через рік.
У 1957-му в Галочі неповнолітні хлопці, відчуваючи розпач дорослих через придушення Угорської революції 1956 року, організували групу опору. Тібор Пердук, Іштван Пастеллак, Іштван Деяк, Янош Сані та Ласло Молнар, якому на той час ледь виповнилося 13, у 1958-му були заарештовані й звинувачені в розповсюдженні листівок та приховуванні зброї, боєприпасів і вибухових речовин.
З дослідження історикині Наталії Вараді відомо, що, згідно з обвинуваченням, вони виготовили три антирадянські листівки, у яких до другої річниці революційних подій в Угорщині закликали угорців Закарпаття «об’єднатися й боротися проти радянської влади та комунізму, а також ганьбили радянський уряд і комуністичну партію за втручання у внутрішні справи угорського народу».
У Пердуків під час обшуку вилучили, зокрема, угорську книжку, опубліковану в Будапешті в 1940 році, під назвою «Це Угорщина!» (Ez Magyarország!). На 29-й сторінці видання був портрет колишнього регента Угорщини Міклоша Горті, а на 34-й – фотографія Адольфа Гітлера, Міклоша Горті та угорських солдатів на передньому плані. Серед знімків у шафі зберігалася листівка на ім’я господині будинку Ольги Пердук (Матовчик) із зображенням Міклоша Горті на звороті. За даними дослідження науковиці Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Наталії Вараді, Тібор Пердук «після численних допитів і тривалого слідства 5 квітня 1959 року був засуджений до двох років у дитячій виправній колонії за три листівки й те, що зібрав частково іржаву, непридатну зброю, яка залишилася з часів Другої світової війни. З місця відбування покарання хлопець був звільнений 18 вересня 1959 року. Під вартою перебував 9 місяців 20 днів».
Слідчі КДБ намагалися знайти також дорослого підбурювача, щоб засудити не лише підлітків. Книжку, вилучену під час обшуку, хлопці отримали від колишнього реформатського пастора Галоча Ендре Ґече. Тоді він служив уже в Хусті, у тамтешній церкві. Водночас слідчим стало б у нагоді, якби у справі була, як тоді говорили, «клерикальна нитка», тобто ініціатором акції хлопців виявився б священник. Влада заарештувала пастора, який був абсолютно не причетний до справи, і перевезла його в Ужгород до штаб-квартири КДБ, де його працівники тортурами намагалися вибити зі звинуваченого зізнання. На допиті пастор помер від катувань. У звіті, звичайно, сказано: «4 січня 1959 року Ендре Ґече несподівано помер у в’язниці Закарпатського управління КДБ від серцевого нападу, спричиненого кардіосклерозом та гіпертонією».
Хлопці, які були засуджені неповнолітніми, до розпаду Радянського Союзу зазнали чимало кривди за свої дії. Остаточно були реабілітовані 11 листопада 1991 року. У 1993-му Арпад Ґенц, президент Угорщини, відзначив їх пам’ятною медаллю.
Після закінчення школи Тібор Пердук переїхав із Галоча до Тийглаша й жив там до самої смерті. Працював механіком на залізничній станції в Ужгороді. Мав дружину, дочку, сина, онуків. Він герой для всіх угорців, який мужньо відстоював права та свободу свого народу під час жахливого режиму, хоча й був лише дитиною. Вічна пам’ять!
В обласному центрі з нагоди 176 річниці Угорської революції та визвольної боротьби 1848-49 років представники місцевої угорської громади традиційно зібралися біля пам’ятника Шандору Петефі. Вшанувати пам’ять колишніх героїв уже вкотре, на жаль, мали можливість лише у вузькому колі.
У рамках заходу Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї зачитав лист прем’єр-міністра до закордонних угорців:
«У 1848 році угорська нація стала прапороносцем свободи. Молодь вимагала не лише відповідального уряду, скасування цензури та рівності перед законом, але й прагнула нарешті жити в Європі, нації якої хочуть стояти разом, пліч-о-пліч, а не на руїнах одна одної. Вони вірили, що свобода – це не перевага сильнішого над слабшим, більшості над меншістю, а що вона, перш за все, служить створенню миру, безпеки та процвітанню всіх людей. Вони залишили нам духовний спадок, скріплений їхньою кров’ю, а саме, що ми не можемо ані на йоту поступитися нашою національною незалежністю заради дружби з кимось чи на чиїсь погрози.
Світло сторожових вогнів угорської свободи і сьогодні видно на далекі відстані. Воно проголошує, що ми, угорці, просимо, вимагаємо відновити ту вільну, гідну та сильну Європу, яка могла зберігати мир на власній землі та рішуче виступала проти всіх відкритих чи прихованих спроб викорінити мову та культуру своїх корінних меншин. «Хай буде мир, свобода і розуміння!» – йдеться у листі Віктора Орбана.
Лівія Балог, голова Ужгородського районного осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), депутат обласної ради, у свою чергу, наголосила:
– Для керівництва і членів Товариства угорської культури Закарпаття особливо важливо відзначати національне свято 15 березня, адже угорська нація, угорська національна держава створилася після революції 1848 року. Про це ми згадуємо і нагадуємо щороку в Ужгороді біля пам’ятника Петефі. В останні роки пандемія, а затим війна не дозволили організувати масове відзначення цієї події. Але навіть якщо це відбуватиметься у вузькому колі, якщо зберуться лише керівництво громадських організацій, їхні члени, лише кілька людей, все одно важливо вшановувати цей день, адже всі ми – частина угорської нації, і закарпатські угорці в тому числі.
Головний секретар Закарпатської реформатської церкви Янош Гедер попросив Божого благословення на присутніх, на закарпатців, які переживають лиха війни, матерів, які втратили дітей, сиріт.
– Почуй наші благання, наші молитви, збережи нас, розрадь і зміцни! Дай нам, Господи, майбутнє, яке Ти підготував! Благослови свій народ! Дозволь нам із щирим серцем згадати, подякувати за всі блага, якими Ти нас обдарував, довіряючи Тобі, боротися з вірою, бачити майбутнє, Господи, благослови нас! – молив пастор.
Після виконання національної молитви угорців присутні – представники Генерального консульства Угорщини в Ужгороді, громадських організацій, учні місцевого угорськомовного ліцею – поклали вінки до пам’ятника.
