Історія та велич Мукачівського замку вже століттями надихають безліч митців. Цього разу особливу атмосферу й непідвладну часу красу легендарної фортеці передав у своїх роботах закарпатський художник Ігор Луценко. Митець, відомий поєднанням сучасних і класичних елементів, представив власне бачення теми замку — на його полотнах історія, світло та емоції зливаються в єдине ціле. Виставка під назвою «Фортеця Паланок», що складається з 15 картин, відкрилася у Генеральному консульстві Угорщини в Ужгороді. Відвідувачі мають змогу побачити одну з найвідоміших пам’яток Закарпаття з нового ракурсу.
Дерев’яні орнаментовані топірці та тростини, подвійна баклажка для горілки зі збірки Сергія Маковського, а також горіхоколка зі спадщини Тиводара Легоцького. У краєзнавчому музеї – нова виставка: «Дерев’яна різьба Закарпаття»: від архаїчного до сучасного».
Ми вже розповідали історію «Оксани» – знищеної карети швидкої допомоги, яка потрапила як експонат до краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. Поруч поставили ще кілька артефактів війни, тож тепер тут, у замку, просто неба постійно діє виставка, яку назвали «Знищена швидка». А офіційно відкривали виставку нещодавно ось так… Коли до музею привезли знищену швидку – працівники одразу вирішили зробити повноцінну виставку. Фрагменти ракет та іншого озброєння були передані музею впродовж 2024-2025 років. Більше про саму карету швидкої – у попередньому сюжеті: https://www.facebook.com/reel/799627349601693
У Генеральному консульстві Угорщини в Ужгороді 6 листопада відкрилася персональна виставка закарпатського художника Ігоря Луценка під назвою «Фортеця Паланок». Експозиція присвячена Мукачівському замку – архітектурній та історичній святині Закарпаття, що уособлює міць, стійкість і зв’язок поколінь.
З вітальним словом до присутніх звернувся перший заступник Генерального консула Угорщини в Ужгороді Ласло Віда, який підкреслив, що ця виставка переносить у неповторний світ художника, сповнений любові до рідного краю та глибокої поваги до історії.
«Наша виставка переносить нас у неповторний та особливий світ закарпатського митця Ігоря Луценка, головною темою якого є Мукачево, угорська історія та одне з легендарних місць боротьби Угорщини за незалежність – Мукачівський замок. Закарпатська публіка добре знайома з роботами пана Ігоря, адже вони вже не раз експонувалися в наших стінах, проте сьогодні ми вперше маємо честь презентувати його персональну виставку», – наголосив дипломат.
Ласло Віда відзначив, що Ігор Луценко завдяки відданості, таланту й неповторному художньому почерку посідає особливе місце в сучасному мистецтві краю. Художник народився у мальовничому селі Ділове на Рахівщині, яке сам називає «Раєм Карпат». Саме ця природа, за словами митця, сформувала його естетичне бачення. Освіту він здобув в Ужгородському училищі прикладного мистецтва та у Львівській академії мистецтв. Нині він є членом Закарпатської організації Національної спілки художників України, лауреатом Обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі, Мукачівської премії ім. О. Духновича та Міжнародної літературно-мистецької премії «Corona Carpatica».
Поряд із творчою діяльністю, Ігор Луценко відомий як педагог, який виховав не одне покоління молодих митців. Із 2003 року він викладає в Закарпатській академії мистецтв, нині – доцент кафедри рисунку, кандидат мистецтвознавства.
«Хотілося б підкреслити, що Ігор Луценко, як відданий своїй справі педагог, передає новим поколінням художників найкращі традиції закарпатської школи живопису», – зазначив Ласло Віда.
Виставка «Фортеця Паланок» – це не лише серія картин, а глибока розмова художника із самим собою, з історією й сучасністю. У кожній роботі – індивідуальне бачення замку, який у творчості митця виступає не просто архітектурним об’єктом, а символом захисту, внутрішньої сили та непохитності.
«Фортеця Паланок – це символ сьогоднішнього дня. Це той оберіг, який є у громадян міста. Мої твори, можливо еклектичні з погляду подачі, оскільки виконані в різних техніках, але їх пронизує спільна тема», – каже Ігор Луценко.
Його полотна поєднують класичні, модерні та постмодерністські елементи, утворюючи динамічні, експресивні образи. Кожна картина – це живий діалог між минулим і сучасністю, реальністю та мрією.
Під час відкриття виставки виступили й представники культурного середовища краю. Директор департаменту культури Закарпатської ОВА, заслужений артист України Євген Тищук подякував Генеральному консульству за підтримку місцевих митців та створення простору, де дипломатія поєднується з мистецтвом. Він підкреслив, що подібні ініціативи збагачують культурне життя області й утверджують мистецтво як духовну опору у складні часи.
Голова Закарпатської організації Національної спілки художників України, народний художник України Борис Кузьма нагадав, що Ігор Луценко належить до яскравої групи мукачівських митців початку 2000-х років, формування яких відбувалося під впливом Золтана Мички – наставника, який пропагував свободу творчості та глибину художнього мислення.
Сам автор виставки зізнався, що повернення до активної творчості після початку повномасштабної війни було непростим.
До експозиції увійшло 15 полотен, створених у різних техніках, деякі з яких стали експериментальними для автора. Вони вперше представлені широкій публіці. Протягом місяця виставку можна буде оглянути в приміщенні Генерального консульства Угорщини, після чого художник планує показати цю серію в картинній галереї Мукачева.
Серед спокою старовинних мурів і ніжного сяйва палітри Ігоря Луценка замок постає не просто архітектурною пам’яткою, а живим свідком історії, який нагадує: навіть у найтемніші часи мистецтво залишається нашою фортецею.
Безперервність, схожість і, водночас, паралельне зіставлення зовсім різних світоглядів, художніх почерків, несподівані роботи, калейдоскоп кольорів і тем. Картини, скульптури, мала пластика, кераміка — усе це створює мистецьку атмосферу, що захоплює глядачів і фахівців, які знайомляться з творчістю п’яти митців династії Бокшай. У залі Угорського дому імені Мігая Мункачі здійснилася давня мрія — на відкриття виставки, де представлено твори художника-графіка Йосипа Бокшая, його сина, художника Йожефа Бокшая-молодшого та художника Франциска Ерфана, художниці-керамістки Ірини Ерфан та її батька, львівського скульптора й живописця Володимира Перепадя зібралася мистецька спільнота Мукачева та Ужгорода.
Ці роботи архітектор за фахом, нині ветеран, Сергій Лендєл писав в окопах поміж виконанням бойових завдань. Зрозуміло, не всі роботи вціліли. Немало й подарував. Знайомим та побратимам чи їхнім рідним. У Закарпатському музеї народної архітектури та побуту триває (до 11 листопада) виставка Сергія Лендєла «Барви рідного краю».
21 жовтня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі відбулося відкриття чергової виставки. Цього разу відвідувачі зможуть побачити роботи корифея закарпатського живопису, одного із засновників Закарпатської школи живопису, члена Академії мистецтв Йосипа Бокшая та його нащадків.
Особливістю експозиції є те, що вона представляє роботи п’яти художників, які належать до династії Бокшая, чия діяльність значною мірою сприяла розвитку образотворчого та прикладного мистецтва Закарпаття. У виставковій залі мукачівського Угорського дому можна оглянути роботи художника і графіка Йосипа Бокшая, художника Йосипа Бокшая-молодшого, скульптора, художника й графіка Володимира Перепаді та художниці-керамістки Ірини Ерфан, а в мансардному приміщенні розташована персональна виставка художника Франциска Ерфана.
Директор Угорського дому ім. Мігая Мункачі Йосип Торпої, вітаючи присутніх, підкреслив, що це один із найяскравіших заходів, організованих в установі. За його словами, відвідувачі, які побачать цю унікальну виставку, будуть пишатися тим, що Закарпаття має таких видатних митців.
Перед відкриттям експозиції в стінах Угорського дому представили книжку «Михайло Манкович – художник». «Крім виставок, ми також організовуємо презентації книжок. Важливо знати своїх предків, наших великих митців, говорити про них та ознайомлювати публіку з їхніми роботами», – наголосив Йосип Торпої.
«Що спільного між діяльністю Михайла Манковича, який народився 240 років тому, та Йосипом Бокшаєм, який помер 50 років тому?» – запитав на початку презентації Томаш Манкович, художник, що живе в Токаї, редактор книжки. «Те, що Михайло Манкович був першим художнім керівником Мукачівської греко-католицької єпархії, а Йосип Бокшай – останнім, – відповів він. – У книжці йдеться про незаслужено забутого митця. Видання має на меті подати загальну картину греко-католицького церковного мистецтва, яке представляли і Михайло Манкович, і Йосип Бокшай».
Численні іконостаси художника, який творив близько 200 років тому, збереглися в церквах кількох населених пунктів у словацькій Верховині, а також на Закарпатті, зокрема в Рахові, Великому Бичкові. Більшість були раніше відреставровані, деякі перебувають у процесі реконструкції, але є кілька, які віряни вирішили замінити. «Михайло Манкович був видатною особистістю, митцем, наділеним унікальним почуттям гумору», – підкреслив Томаш Манкович, подякувавши всім, хто підтримав видання книжки та проведення дослідницької роботи, яка цьому передувала.
«Йосип Бокшай, засновник Закарпатської школи живопису, – це культурна візитівка Закарпаття», – сказав у вітальному слові консул Угорщини в Ужгороді Ласло Віда. «Мене вражає, що в краї так багато мистецьких родин та династій. На їхньому прикладі можна спостерігати спадкоємність, яка охоплює покоління. Дуже важливо плекати й показувати ці традиції, адже вони несуть важливий меседж для сьогодення про любов до Бога, батьківщини, родини, покликання, силу культури та мистецтва, про національне, релігійне та культурне розмаїття Закарпаття, про взаємну толерантність народів, що тут живуть», – наголосив дипломат, а відтак подякував організаторам за виставку, яка по-новому репрезентує особливі традиції Закарпатської школи живопису.
Один з ініціаторів виставки, директор Закарпатського обласного художнього музею ім. Йосипа Бокшая Франциск Ерфан, виступаючи перед присутніми, поділився спогадами про свого діда, Йосипа Бокшая. Покійного художника учні описували як чудового, терплячого вчителя, який у своїх роботах відображав вічні цінності. У радянську епоху його зазвичай відзначали як пейзажиста та портретиста, але твори на церковну тематику також є видатними.
«Не завжди можна побачити разом роботи митців з родинними зв’язками. Кожна з них відображає унікальний, самодостатній світ», – сказав Франциск Ерфан щодо реалізації давньої ідеї про те, щоб представити разом твори митців нашого краю та їхніх нащадків, які досі живі.
Про свою колегу, мисткиню Ірину Ерфан розповіла художниця Ольга Лукач. За її словами, ars poetica Ірини Ерфан можна виразити так: «Чи робите ви щодня все, щоб приносити радість у життя тих, хто живе та працює з вами, щоб викликати посмішку на їхніх обличчях?».
Відтак кандидат мистецтвознавства, член НСХУ, член-кореспондент Угорської академії наук доцент Аттіла Коприва відкрив персональну виставку художника Франциска Ерфана – онука Йосипа Бокшая, котрий є гідним продовжувачем спадщини династії.
«Окрім того, що Франциск Ерфан – мій колега, він і дуже добрий друг. Він захоплений своєю роботою, підходить до неї серйозно і створює чудові композиції за короткий час. Його мистецтво дуже високого рівня, і ми цим пишаємося», – сказав Аттіла Коприва.
Виставка в Угорському домі ім. Мігая Мункачі триватиме до кінця листопада.
