Екологічний квест проходить у межах проєкту «Зелені скарби Карпат», який реалізовує ГО «Щасливі діти». Це одноденна програма пізнання природи Ужгородського та Мукачівського районів.
Закарпатські фермери готуються до збору нового урожаю. Цього разу в теплицях підходять перці та огірки. Попри шалену весну, яка відзначилася аномальними заморозками, більшість овочів вдалося врятувати. Переважно, завдяки обігріву чи вчасно проведеному утепленні ґрунту, розповідає Василь Гіді із села Велика Добронь на Ужгородщині.
21 травня заходи підпрограми «Без кордонів», мета якої надати закордонним угорським громадам можливість отримувати яскраві театральні враження, продовжились у Великій Доброні на Ужгородщині. Вистави та заняття відбувалися на трьох локаціях: у дитячому садочку, ліцеї та в стінах місцевого Угорського дому, тож були залучені представники різних поколінь. Родзинкою серед низки заходів стала музична монодрама «Моє кохання, Шарді» у виконанні актора Дьордя Держи.
Першим перед присутніми виступив керівник програми «Дейріне» – актор Марк Домонкош. Він пригадав часи заснування угорського театру в Берегові, а також подякував Аттілі Віднянському, ідейному натхненнику програми. «Мета «Дейріне» – підтримувати громади та їхнє збереження завдяки культурі. Великі справи народжуються тоді, коли ті, хто наважився, сміливі. Ваші дії та єдність задля збереження є взірцевими. Бажаю вам сил та витримки», – сказав актор, звертаючись до присутніх.
У свою чергу, консул Угорщини в Ужгороді Ференц Пап під час виступу наголосив, що традиції й рідна мова підтримують національну ідентичність. За словами дипломата, плекання угорської мови та культури є не лише цінністю, але й запорукою її збереження. А театральні вистави допомагають ще більше посилювати відчуття належності до національної спільноти, додав консул.
Відтак на заході показали відеозвернення генерального директора Національного театру Угорщини, головного режисера берегівського угорського театру Аттіли Віднянського, який назвав запуск підпрограми «Без кордонів» історичною віхою. «З самого початку метою програми «Дейріне» було залучення закордонних угорців. Ця ініціатива заповнила прогалину, оскільки протягом тривалого часу значна частина населення країни не мала доступу до високої культури. Тепер, коли програма перетнула кордони, здається, що давня мрія здійснилася», – зазначив Аттіла Віднянський.
Директорка Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін наголосила, що підпрограма «Без кордонів» – величезна можливість для Закарпаття. За її словами, в область прийдуть постановки та семінари, яких раніше тут не було, а в нинішній воєнній ситуації ці зустрічі особливо важливі, адже зміцнюють не лише професійно, але й духовно. Директорка берегівського театру нагадала, що до війни заклад мав мету духовно об’єднати закарпатських угорців. Під час презентації підпрограми «Без кордонів» у Берегові та Великій Доброні відбулося 26 заходів для різних поколінь, повідомила Едіна Шін.
Голова Ужгородського районного осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Лівія Балог зауважила, що привезти театральні поставновки в межах програми «Дейріне» на Ужгородщину було особливо важливим завданням. «Ми – ті, хто вірить у єдність нації, – знаємо, скільки роботи нам ще належить виконати», – наголосила вона, подякувавши організаторам. Лівія Балог також підкреслила, що особливо важливо доносити культурні цінності до дітей. За її словами, програма, яка протягом останніх п’яти років поширилася навіть на найменші населені пункти Угорщини, цього року вперше перетнула кордон.
День завершився музичною монодрамою у виконанні актора Дьордя Держи. Вистава під назвою «Моє кохання, Шарді» розповідає історію прихованого кохання в контексті особистого щоденника. Постановка дає можливість зазирнути в романтичний світ минулих епох, зокрема, завдяки найвідомішим пісням Яноша Шарді.
Актор та композитор зі Словаччини Дьордь Держи поділився враженнями від свого першого візиту на Закарпаття. За словами виконавця, краєвиди й люди зустріли його з такою теплотою, що він почувався майже як удома. Актор зазначив, що присвятив частину своєї дисертації мистецтву Яноша Шарді й це зміцнило його зв’язок зі спадщиною легендарного співака. Дьордь Держи також розповів про меседж вечора, наголосивши, як важливо час від часу зупиняти метушню буденного життя і звертати увагу на представників старших поколінь, зокрема бабусь та дідусів. Адже саме вони зберігають сімейні історії, минулі події й життєві уроки, завдяки яким можна вчитися. Однак ми часто не помічаємо цього, бо повсякденні завдання забирають усі наші час та увагу. Історія живе саме в людях похилого віку, але часто їх нікому вислухати, зазначив Дьордь Держи. На завершення гість висловив щиру вдячність за любов глядачів і додав: «Ці зустрічі знову і знову відновлюють віру в силу людських стосунків».
Доглянуте подвір’я та навчальні класи, обладнані всім, необхідним для якісного навчання. Це – початкова школа приватного закладу «Гімназія ім. П. Каталін Франгепан» у Середньому Ужгородського району. В установі функціонують чотири класи, є простора їдальня та відповідне до норм укриття, обладнане ігровою кімнатою.
9 травня в селі Велика Добронь, на базі Закарпатського угорського ліцею, відбувся третій кулінарний майстер-клас у рамках міжнародного проєкту «Збереження спільних ремесел і традицій українсько-румунського транскордонного регіону: Закарпаття і Сату-Маре». Цей захід став черговим кроком у реалізації ініціативи «Смаки і традиції – Закарпатська гастрономічна майстерня», що має на меті не лише збереження кулінарної спадщини, а й популяризацію родинних традицій регіону.
Темою третього майстер-класу стала атмосфера традиційного недільного обіду – сімейної події, що об’єднує покоління та зберігає пам’ять про кулінарні традиції предків. Учасники разом готували страви, які є яскравими зразками закарпатської автентики:
бульйон з домашніми макаронами у формі равликів (Csigatészta) – страва, що асоціюється з домашнім затишком і спогадами дитинства;
фаршировану курку та курячий паприкаш – класика закарпатської угорської кухні;
пиріг tönkrement – десерт з цікавою назвою, який вразив усіх своїм смаком і став улюбленцем події.
Майстер-клас перетворився на справжню гастрономічну подорож у минуле, де приготування їжі – це не лише побут, а і культурна дія, сповнена любові та спільності.
Поки дорослі готували, для дітей було організовано низку творчих занять: вони висаджували квіти до Дня матері, плели вінки до Трійці, створювали прикраси для дверей. Такі активності сприяють передачі ремісничих традицій молодшому поколінню та пробуджують інтерес до культурної спадщини.
Особливого колориту події надали гості з Румунії – представники Асоціації сільського розвитку регіону Сату-Маре. Вони не лише спостерігали, а й активно долучилися до процесу приготування, обмінюючись досвідом і кулінарними історіями. Завершився день спільним обідом – символом єдності, співпраці й відкритості до діалогу між культурами.
Міжнародний проєкт стартував 15 січня 2025 року і триватиме 12 місяців. Його мета – збереження й відтворення спільної культурної спадщини українсько-румунського прикордонного регіону, а також зміцнення партнерських зв’язків між громадами.
Головний партнер: Асоціація сільського розвитку регіону Сату-Маре (Румунія) ;
Український партнер: Закарпатський обласний благодійний фонд «Про Агрікультура Карпатика».
Захід проходив за підтримки Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, що традиційно сприяє ініціативам із збереження культурної спадщини краю.
У рамках проєкту планується ще дев’ять кулінарних заходів, які охоплять сезонні страви, рецепти з етнічним колоритом та нові формати міжкультурного обміну. Загалом до ініціативи буде залучено 360 учасників з України та Румунії.
Проєкт реалізується в рамках Програми Interreg VI-A NEXT Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна на фінансовий період ЄС 2021–2027 років. Ця програма сприяє розвитку транскордонного співробітництва в галузях культури, туризму, сталого розвитку та громадянського суспільства.
Завдяки європейському фінансуванню та місцевій ініціативі кожен кулінарний захід перетворюється на свято культурної спадщини, що надихає на збереження традицій.
Зрештою, збереження традицій – це не повернення в минуле, а крок у майбутнє, де культура служить джерелом єдності, натхнення і сили. Третій майстер-клас переконливо довів: коли ми готуємо разом, ми творимо не лише страви – ми творимо спільну історію.
Мешканки села Саловка вчетверте взяли участь в онлайн-навчанні, яке з 2020 року в рамках відповідної програми організовує Національний інститут культури та Асоціація організацій народного мистецтва Угорщини. У нашому краї партнером курсів виступає Об’єднання “Закарпатський народний інститут”. Протягом 2024-2025 навчального року мешканки села над Тисою вивчали виготовлення натуральної косметики та виготовлення предметів одягу з бісеру. Роботи, створені протягом навчання, 10 травня представили на виставці в Будинку культури Саловки.
Присутніх на відкритті привітала Марія Галас-Ковач, керівниця Будинку культури, очільниця місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС).
Староста села Шандор Біров, звертаючись до учасниць навчання, на котре жінки збиралися раз на тиждень протягом пів року, зазначив: “Ваша відданість справі – зразкова. Мета курсів – не лише передати ремісничі техніки, зберегти традиції, а й зміцнити місцеву громаду. Ви робите все це на високому рівні. Ви несете славу Салоки по всьому Карпатському басейну. Бажаю вам подальших успіхів! Хай буде мир! Тоді, сподіваюся, для всіх нас настануть кращі часи».
Керівниця гурткових занять Марія Галас-Ковач, у свою чергу, додала: “У рамках навчання не лише створювалися красиві предмети та чудові вироби, а й зав’язувалася дружба. Ми краще пізнали одна одну та дізналися, на що здатні. Саловка однією з перших долучилася до цієї програми. У 2021-2022 навчальному році обрали для вивчення вишивку, а в 2022-2023 – бісероплетіння та виготовлення медових пряників, у 2023-2024 – бісероплетіння та виготовлення свічок, а в минулий період – виготовлення натуральної косметики та виготовлення предметів одягу з бісеру».
Марія Галас-Ковач також зазначила, що учасниці навчання продовжують використовувати отримані тут знання, а також розвивають їх.
Присутніх на відкритті виставки своїм виступом потішили вихованці танцювального гуртка місцевого Будинку культури та жіночий хор “Розмарин”. Відтак учасниці курсів – Олександра Антал, Діана Біров, Олнксандра Горват, Еріка Койса, Єлизавета Шомоді, Ірина Шовш, Анжеліка Шовш, Мелінда Галас, Єва Раті, Ілона Отян – отримали від керівниці навчальних курсів пам’ятні грамоти та подарунки.
“Загалом можу сказати, що вишивка та плетіння бісером вимагають від людини багато терпіння та зосередженості, але навчання нам давалося легко, ми багато спілкувалися, обговорювали життєві питання. Я рада бути членом цієї спільноти, закликаю й інших долучатися до нас”, – зазначила у коментарі нашому виданню Єва Раті, котра вивчала тонкощі роботи з бісером.
На столі з натуральною косметикою були представлені не лише готові продукти, а й сировина, зокрема, натуральні ароматизатори, олії, висушені пелюстки троянд, лаванда. Діана Біров представила мило, піну для ванни, засоби для миття посуду та прання, різноманітні креми та олії, виготовлені учасницями навчання. Всі вироби мають чудовий аромат. Наприклад, інгредієнти засобу для догляду за бородою містять ефірні олії чайного дерева та бергамоту.
У селі Холмець, в Ужгородському районі за участі парламентського держсекретаря Міністерства зовнішньої економіки та закордонних справ Угорщини Левенте Модьора урочисто відкрили новий дитячий садок. Політик наголосив: «Ми на Закарпатті – заради закарпатців, адже через війну Україна наразі не має коштів на реалізацію подібних проектів». Будівництво дитячого садка розпочалося три роки тому, в перші дні повномасштабної війни, за сприяння Угорської Екуменічної Служби Допомоги. Нині він відкрив свої двері для дітей, як угорської так і української національності, котрі мешкають на териорії громади. Інвестиція вартістю 300 мільйонів форинтів (це приблизно 770 тисяч євро), була повністю профінансована урядом Угорщини, і заклад розрахований на 45 дітей. У заході взяли участь і представники обласного та районного осередків Товариства угорської культури Закарпаття, адже саме завдяки співпраці з цією організацією за останні роки вдалося оновити низку дитсадків та шкіл на Закарпатті.
Андраш Берец – оповідач, збирач казок, дослідник фольклору, співак, лауреат звання «Митець нації», лауреат Премії ім. Кошута – є постійним гостем Закарпаття.
Цього разу виконавець приїхав у наш край на запрошення Ужгородського районного осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС). У четвер він виступив в Ужгороді, а в п’ятницю – у Великій Доброні та Чопі перед тими, хто готовий приймати казку з відкритим серцем. Казку, яка не тільки веселить, але й змушує задуматись, у якій переплетені гумор та народна мудрість, що дає можливість на певний час забути про важкі будні.
– Андраш Берец у нас не вперше. Ще у 2007 році Ужгородський районний осередок ТУКЗ-КМКС запрошував його до Чопа для виступу на дитячому святі. Тоді місцеві мешканці так полюбили казкаря, що ми кличемо його регулярно. Подібних виступів ТУКЗ-КМКС не влаштовував давно. Але тепер організація, та й я особисто, коли відвідувала села Ужгородщини, відчула, що чогось бракує для душі, чогось, що надає сили, відволікає від щоденних проблем. Так і припав вибір на Андраша Береца, – розповіла голова Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС Лівія Балог.
В Ужгороді виступ казкаря відбувся в кафе-музеї «Під замком». Приміщення було заповнене вщент, прийшли не лише ужгородці, але й мешканці навколишніх сіл. Більше того, навіть гості з Києва, котрі перебувають в обласному центрі.
Присутніх привітала Лівія Балог.
– Я дуже рада, що ми знову зібралися разом і заповнили цей унікальний простір. Дякуємо Юрію Руснаку, власнику кав’ярні, за гостинність. Рада знову вітати співака й оповідача Андраша Береца, який є лауреатом звання «Митець нації» та Премії ім. Кошута, а також нашим другом. Дослідженням фольклору в Європі займаються з ХІХ століття. Нам, угорцям, пощастило мати живу традицію народних казок, їх збирання та оповідання. Скрізь в угорськомовних регіонах є казкарі та оповідачі, – зазначила вона, передавши слово Андрашу Берецу, одному з найкращих представників цього жанру.
Гість розпочав свій виступ з розповіді про одного з учителів початкової школи, покійного Пішти Газуґа. «Сину, якщо ти опинився в подібній ситуації, обов’язково зроби три речі: стань високо, щоб тебе побачили, відкрий горло, щоб тебе почули, і будь коротким, щоб тебе полюбили! Останнє є найважчим. Світ настільки сповнений балаканини, що не хоче ні з ким конкурувати», – зауважив оповідач.
Присутні дізналися, що хоча, на думку казкаря, передмова часом може затуляти суть, він любить її, бо вона дає можливість налагодити зв’язок з аудиторією.
На основі мудрості парних розмов зазначалося, що «жінці, яка не може звинуватити свого чоловіка у власній провині, не можна дозволяти годувати груддю», а також що «розум лектора дзеркальний і здатний перевернути все з ніг на голову, саме це й робив, зокрема, Вільям Шекспір. Справжні істини потрібно вкладати в уста придворного блазня. Тоді їх почують».
Розповідь Есті-нийни про жіночий розум викликала в аудиторії сльози, звісно, через добродушний сміх: «Коли Марош розлився і все село шукало жінку вниз за течією повноводної річки, її чоловік, Емре ба’, вирушив у протилежному напрямку: «Як її чоловік я б’юсь об заклад, адже знаю, що їй усе було недобре. Невже вона підкориться Марошу?».
«Ми різні. Наприклад, англійці йдуть, не попрощавшись, натомість угорець прощається, але не йде», – звернув увагу Андраш Берец. Майже півтори години казкар ділився унікальною народною мудрістю, зокрема гумористичними оповідками.
Час від часу Андраш Берец співав народні пісні, а насамкінець побажав гарного майбутнього та якнайшвидшої зустрічі з іменинною піснею, записаною Бейлою Бартоком у 1930-х роках.
– Давно спостерігаю за слухачами казок і помітив, що там, де ситуація складна, де горе і страх, там найбільша радість. Це захоплює мене. Душа людини дуже цікава, непередбачувана. Я охоче приїжджаю на Закарпаття, бо знаю, що в цій ситуації особливо яскраво видно, на що здатна робота оповідача – піднімати людям настрій. Щоб вижити, бути веселим, відкритим до весни, треба підняти носа й піднести душу, – зауважив після виступу Андраш Берец і додав, що не часто отримує таку локацію для виступу. – Чудовий розмір, глядачі зблизька бачать, коли я червонію, коли блідну, коли не знаю, що говорю, коли лунають гарні зовнішні голоси, звучать серйозні речення, ніби тут є якийсь детектор правди. Як похвалити аудиторію, щоб вона не зазналася? Не знаю. Це була дуже хороша аудиторія. Вони зітхали там, де треба, тому що оплески лунають скрізь. Зітхання – оплески оплесків. Це знав і Шекспір, який, прощаючись зі сценою в драмі «Буря», згадує зітхання. Таке можна побачити не всюди, але тут – так! – підкреслив митець.
Другою зупинкою туру Андраша Береца була Велика Добронь, де він з великим успіхом виступив у стінах місцевого Угорського дому. Своїми жартівливими, але глибокими за сенсом оповіданнями митець прикрасив сповнене випробувань повсякденне життя місцевих мешканців.
Третьою локацією стало місто Чоп. Усі, хто слухав виступ Андраша Береца в п’ятницю ввечері, отримали незабутні враження. Його казки, веселі оповідання, органічно пов’язані з ними народні пісні мали своєрідну цілющу дію на громаду.
– Глядачі чудово провели час, активно реагували, справді переживали ті історії, сприймали жарти та гумор. Крім того, ми влаштували для нашого гостя екскурсії, зокрема в обласний музей архітектури та побуту під відкритим небом і в будинок-музей дзвонаря Ференца Еґрі в Малих Геївцях, адже Андраш цього року також матиме на Закарпатті фотовиставку дзвонів, – повідомила Лівія Балог.
15 березня в греко-католицькій церкві села Палло Ужгородський районний осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) організував екуменічне богослужіння з нагоди національного свята. Пам’ять героїв революції та визвольної боротьби угорського народу 1848–1849 років разом з місцевими угорцями вшанувала й уродженка села, депутатка Європарламенту Вікторія Ференц.
За героїчних предків та героїв нинішньої війни першим помолився священник греко-католицької громади Янош Фюлеп. Відтак віряни попросили в Господа дати душевний спокій полеглим у визвольній боротьбі угорського народу та жертвам російсько-української війни.
– Важливо бути готовими діяти, відчувати, що Бог поставив перед нами завдання, що кожна людина має своє завдання на землі, у Європі, на Закарпатті. Багато людей, можливо, навіть не чули про наше маленьке село, Палло, а тепер у нас є можливість проводити тут таке гарне вшанування. Це також символічно, адже назва населеного пункту походить від слова pallo – місток, а сьогодні мати мости дуже важливо. Шукаймо не те, що нас роз’єднує, а те, що об’єднує, бо воно зміцнює. У ці складні часи дуже важливо, щоб ми знайшли те, що нас об’єднує та зміцнює. 2025-й є для католицької церкви роком надії. Нам дуже потрібна надія в серці, адже, якщо ми можемо піклуватися одне про одного, робити щось для інших, якщо маємо любов, то в нас завжди буде й надія, – підкреслив Янош Фюлеп.
Декан Ужгородської реформатської єпархії Андраш Коложі привітав присутніх і зачитав Євангеліє від Івана 15:13: «Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх».
– Бути угорцем не просто походження, а й святе покликання. Ще наші предки знали, що талант – це небесний дар, і людина ним добре користується, якщо служить іншим. Знали, що вони живі цвяхи, які мають своє місце, і були готові зайняти його, незважаючи на ціну. 15 березня 1848 року жменька людей повстали проти гнітючої системи, адже хотіли свободи та рівності. Революція й визвольна боротьба були придушені, прийшла жорстока розплата, але завдяки любові тих людей до свого народу, країни та нації, їхній відданості, пролитій крові народилася свобода, яка є величезною цінністю та скарбом. Водночас свобода – це відповідальність. Свободою треба жити і наповнювати її змістом. Герої революції 1848 року боролися не за себе, а за справедливе майбутнє. І знали, що краще майбутнє може побудувати лише той, хто готовий жертвувати, – наголосив Андраш Коложі.
Очільниця Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС, депутатка обласної ради Лівія Балог привітала присутніх уривком з вірша Єне Гелтаї «Свобода»: «Свобода… Знай, вільний лише той, хто не онімів, не засліплений світлом, не підкуплений чином чи багатством. Знай, вільний тільки той, чиї губи не заражені брехнею, Хто не кричить порожніх гасел, Не обманює, не обіцяє, не підробляє. Це не подарунок. Це не дається задарма, Де немає жертви, там немає волі. Вона тільки там, де, зрозумівши її слово, Можуть умерти і наважитися жити заради неї».
– Нинішній захід особливий, адже таке велике свято тут відбувається не часто. Але сьогодні ми запросили сюди, в одне з найменших сіл Ужгородщини, депутатку Європарламенту від закарпатських угорців, і це викликає гордість у кожного місцевого мешканця. Вітаємо Вікторію Ференц удома, – сказала Лівія Балог і представила гостей.
Відтак учитель музики, кантор реформатської церкви Ґерґей Торма заспівав пісню «Я угорець».
Після цього Андраш, Теодор і Йоганна Фюлеп продекламували поему Шандора Петефі «Національна пісня» (підготувала вчителька Олександра Фюлеп), а Дженіфер Роговей – есе «Героїв слід пам’ятати» (підготувала вчителька Вікторія Роговей).
Лист-звернення прем’єр-міністра Віктора Орбана до закордонних угорців зачитав Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї.
Депутатка Європарламенту Вікторія Ференц на початку святкової промови з радістю і хвилюванням привітала своїх односельців та гостей.
– На серці радість, бо я вдома. Мене оточують знайомі обличчя, знайомі пейзажі та будівлі. Сьогодні я стою тут перед вами не лише як політикиня, не лише як депутатка Європейського парламенту, а й як паллівчанка. Це честь святкувати разом з вами. Віра, витримка і сила людей, які тут живуть, є зразковими. Я пишаюся тим, що є частиною цієї громади. Сьогоднішнє екуменічне богослужіння – яскравий доказ того, що ми, хоч і належимо до різних конфесій, усе ж об’єднані спільними цілями: зберегти віру та угорську громаду. Століттями лунає молитва в цьому селі. Покоління знаходять тут силу та віру. Сьогодні ми також молимося за це. Для закарпатських угорців віра завжди була і є підтримкою у важкі часи. За останні три роки історія поставила перед нами чимало викликів, і тепер нам потрібно ще більше віри, щоб звертатися до Бога. Адже віра – це не тільки правда, але й дороговказ у невизначеності та сила в труднощах. Хоча жахи війни фізично далекі від нас, ми відчуваємо її наслідки в повсякденному житті. Закарпатські угорці переживають величезні випробування. Багато людей змушені покидати свої домівки, сім’ї розірвані, громада зменшується, а над тими, хто залишається вдома, навис тягар невизначеності. І все ж я вірю, що ми не зламаємося. Вірю, що закарпатські угорці, попри всі труднощі, збережуть рідну мову, культуру і традиції на своїй батьківщині. Наші предки та відважні герої революції 1848 року теж знали, що віра живе не тільки в словах, а й на ділі, у стійкості та витримці. Революційна молодь вірила в силу нації та свободу. Учасники революції показали, що означає вистояти. Бажаю, щоб нам вистачило сил і віри вистояти, допоки не настане довгоочікуваний мир, який уже на шляху до нас, – підкреслила депутатка Європарламенту.
Атмосферу заходу прикрасила гра на тараґоті Міклоша Вестерґама, котрий завітав у Сюртівську територіальну громаду. Музикант виконав тематичні мелодії 1848 року.
Колишній єпископ Мукачівської дієцезії римо-католицької церкви Антал Майнек на прикладі біблійних сюжетів та історичних подій розповів про випадки, коли малі народи перемогли не за допомогою зброї й сили, а завдяки молитві та вірі. На завершення присутні разом помолилися за мир.
Як зберігати культурну спадщину України в умовах війни – про це міркували міністри культури, посли з більш ніж 20 країн, а також представники ЮНЕСКО, Європейської комісії. На Ужгородщині за підтримки Міністерства культури і стратегічних комунікацій України та Закарпатської ОВА відбулася міжнародна конференція «Співпраця заради стійкості».
