У Свалявському меморіальному парку вшанували пам’ять жертв «маленьких робіт»

19 листопада представники закарпатських угорських громадських організацій ушанували пам’ять жертв так званих «маленьких робіт» тихим покладанням вінків у Свалявському меморіальному парку, а також урочисто відкрили тут ще одну пам’ятну дошку.

Цього року традиційний захід відбувся в дещо іншому форматі, адже раніше організатори закликали масово брати участь у вшануванні пам’яті невинних закарпатців – чоловіків угорської та німецької національностей, яких восени 1944 року під приводом «триденних маленьких робіт» депортували до трудових таборів. Однак нині з огляду на воєнну ситуацію краян попросили вшанувати їх за місцем проживання.

Як зазначив голова комісії Свалявського меморіального парку Мігай Товт, хоча відвідуваність об’єкта за останній період знизилася, незважаючи на воєнні умови, вдалося реалізувати чимало ініціатив, зокрема встановити нову меморіальну дошку.

«За результатами останніх досліджень були з’ясовані імена ще 50 людей, які були не вивезені до таборів, а заарештовані працівниками СЗМЕРСу чи НКВД у 1944–1946 роках, а потім засуджені військовим судом в Ужгороді до смертної кари, – повідомив історик, дослідник ГУЛАГу Дьордь Дупка. – На відкритій нині дошці вигравірувані імена страчених, тіла котрих під покровом ночі поховали на задній частині ужгородського кладовища на вулиці Капушанській. Шляхом таких арештів та розстрілів комуністи намагалися знищити місцеві угорські громади. Адже вважали, що найпростіший спосіб зробити це – ліквідувати лідерів, зокрема колишніх сільських голів, секретарів, депутатів, керівників різних організацій і культурних установ».

Після війни в сталінських таборах загинуло більше закарпатських угорців, ніж загалом за перші дві світові війни. Це однозначно найбільша трагедія закарпатських угорців у ХХ столітті, наголосив заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття Йосип Борто.

«Сьогодні ми зібрались у Свалявському меморіальному парку у вузькому колі, щоб ушанувати пам’ять закарпатських угорців – чоловіків, синів і батьків, які загинули в таборах через сталінське свавілля», – зазначив Йосип Борто, звернувши увагу на те, що десятки тисяч із них так і не повернулися додому, але були й такі, кому вдалося знову побачити рідне Закарпаття.

«У чому був їхній секрет, як вони змогли пережити ті жахи, через котрі їм довелося пройти? Імовірно, вони були сильнішими у своїй вірі в Бога і своїй надії, що їм вдасться вижити. Ця віра допомогла їм повернутися додому хоча й ослабленими фізично, але сильними духом. На мою думку, тільки віра в Бога і надія, яку вона приносить, можуть дати нам сили вистояти й сьогодні, у цей надзвичайно важкий час. А також наше переконання, що нинішня складна ситуація скоро закінчиться і буде мир», – зазначив Йосип Борто. «Беручи з них приклад і черпаючи силу з їхньої історії, ми повинні триматися, знати, що маємо майбутнє на рідній землі й невдовзі в цій країні буде придатний для життя світ, у тому числі й на Закарпатті», – додав він.

«Меморіальний парк увічнює надзвичайно трагічний епізод угорської історії, коли вирішувалося подальше існування всієї нації, її майбутнє після нищівної війни, ставлення до неї завойовників, новоприбулої влади», – зазначив, у свою чергу, Надзвичайний і Повноважний Посол Угорщини в Україні Іштван Ійдярто. «Зараз у світі теж немає миру, триває війна, і дуже багато людей у ​​цьому та в інших регіонах відчувають загрозу. Тому я вважаю, що цю подію, яка призвела до загибелі багатьох людей, не можна забувати. Ми щороку згадуємо про це. Цьогоріч дещо скромніше, зважаючи на нинішню ситуацію, але ми тут, ми пам’ятаємо», – додав дипломат.

Відтак молитву за душі загиблих прочитав греко-католицький священник Ласло Петраш. А великодоброньський хор виконав тематичні пісні.

За наявними даними, під приводом «маленьких робіт» із Закарпаття було депортовано понад 30 тисяч чоловіків, їхня реабілітація не відбулася й досі.

(TV21 Ungvár/CsA, Kárpátalja hetilap)