Інклюзивність українських міст як гостра необхідність та повага до захисників

Близько 50 тисяч українців втратили кінцівки за півтора роки війни. Про це пише видання The Wall Street Journal. Таку оцінку зробила німецька компанія компанія Ottobock, найбільший у світі виробник протезів. При цьому зазначається, що кількість людей, які втратили руки або ноги в Україні, насправді може бути більшою через те, що процес протезування займає досить багато часу. А ампутацію здійснюють через тижні чи навіть місяці після отриманих поранень.

Ще одним фактором, яких занижує реальні цифри, є висока вартість протезів, яка може сягати 50 тисяч євро. Відтак, виплати від держави в розмірі 20 тисяч євро часто не вистачає і пацієнти змушені звертатися до благодійних організацій. Про це пише ТСН Україна.

За оцінками Houp Foundation, близько 200 тисяч українців отримали серйозні травми на війні, з них кожен десятий отримав поранення, які потребують ампутації.

Українські міста непридатні для життя інвалідів

Як виявилося, незважаючи на законодавчо прописані норми щодо інклюзивнесті, українські міста абсолютно не готові для комфортного проживання людей з обмеженими можливостями.

За дослідженнями журналістів видання Texty.org.ua, понад 80% міського простору є неінклюзивним, тобто таким, у якому неможливо пересуватися людям з обмеженими можливостями. Так, журналістами було проаналізовано по одному мікрорайону в чотирьох різних містах України. У столиці 82% входів до будинків мають бар’єри, тобто є недоступними. У Запоріжжі — 80%, у Луцьку — 84%, у Житомирі — 94%. І це без урахування неінклюзивних доріг, тротуарів, входів у заклади та громадського транспорту.

Інвалідів не мало, вони просто змушені сидіти вдома

Українські міста багато років закривали очі на проблеми інклюзивності. А закиди про те, “а скільки там тих інвалідів”, можна почути й досі. Про це пише Анна Денисенко, кураторка проекту міських досліджень ЛУН місто, на шпальтах видання NV.

Денисенко звертає увагу на те, що насправді в українському суспільстві людей з інвалідністю і дотепер було немало. Однак, люди з травмами найчастіше просто не можуть вийти з дому. Вони б хотіли жити активним соціальним життям, але не можуть цього зробити через неінклюзивне середовище.

Коли ми говоримо про важливість інклюзивного середовища, то ми маємо розуміти, що воно потрібно не тільки людям з інвалідністю. Адже маломобільним може стати будь-хто із нас в певні періоди свого життя. Приміром, мами з дітьми у візках, люди похилого віку, молоді люди, які просто почувається сьогодні недобре, люди, які хворіють, отримали побутову травму чи переносять післяопераційний період. Отже, інклюзивний простір у містах насправді потрібен кожному.

І це не тільки про гостру необхідність, Інклюзивнесть — це в першу чергу повага та безпека. Людина в інклюзивному середовищі зайвий раз не піддає себе ризику, незважаючи на погоду чи будь-яку іншу ситуацію в житті. Це повага до людей з інвалідністю саме у побутовому житті, адже ми не можемо змушувати людей, які боронили нашу незалежність, сидіти в чотирьох стінах через неінклюзивність міського простору.

Створення робочих місць для інвалідів

Уряд прийняв рішення компенсувати роботодавцям витрати, пов’язані з облаштуванням робочих місць для інвалідів. Йдеться про осіб з інвалідністю першої та другої груп.

Згідно з програмою виплат, роботодавцям будуть компенсовувати придбання необхідних технічних засобів та меблів, щоб облаштувати такі робочі місця. Йдеться, зокрема про транспорт для піднімання сходами з електроприводом, підйомні платформи для робочих місць, брайлівські клавіатури та портативні пристрої, допоміжні засоби для позиціонування курсора та тактильних комп’ютерних дисплеїв, крісла, поручніі та бруси, розсувні двері та засоби для їх відкривання і закривання, протиковзні та тактильні матеріали для підлог та сходів. Розмір компенсації становитиме до 100 тис грн. Про це повідомляє Міністерство економіки.

За прогнозами міністерки економіки Юлії Свириденко, до кінця року планують облаштувати щонайменше півтори тисячі таких робочих місць.

Оксана Чопак