«Використання мов нацменшин – ключове питання для всіх, хто тут живе», – Лівія Балог

З очільницею Ужгородського районного осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Лівією Балог ми поговорили про ситуацію угорців району, а також про повсякденне життя в умовах війни.

‒ Останні два роки були надзвичайно важкими для закарпатських угорців через війну, яка триває в країні. Яке становище угорців в Ужгородському районі?

‒ Ситуація на Ужгородщині нічим не відрізняється від тієї, що склалася в інших районах краю. Ми повинні пройти цей етап. Зараз у нас із відомих причин багато сімей виїхало. Правда в тому, що війни ніхто не очікував. Вона застала усіх зненацька. Але попри всі труднощі ми намагалися зберегти свої громади, не відпускали їх рук.

‒ Які нові проблеми та виклики з’явилися після початку війни?

‒ Після двох років епідемії коронавірусу з початком війни у житті людей з’явилися нові причини для напруги. У край масово прибували біженці з інших областей, тому ми почали посилювати гуманітарну роботу для допомоги їм. У села Ужгородського району прибуло дуже багато сімей біженців. Ми оцінили, як територіальні громади, населені пункти можуть впоратися з масовим напливом біженців. Були такі, які отримували підтримку від міст-побратимів, але і такі, які не мали добре налагодженого закордонного партнерства, то ми намагалися його знаходити. Ще під час епідемії коронавірусу ми допомагали закладам охорони здоров’я населених пунктів різними зборами, так було і зараз. Труднощі постійні. Минулого року роботу навчальних закладів ускладнювало часткове вимикання електроенергії. Ми зокрема доставляли генератори в різні установи. Були й позитивні результати. Незважаючи на воєнний час, у районі вдалося відкрити дві школи мистецтв: у Великій Доброні та в Сюрте, де зараз займається майже сотня дітей. За допомогою Каталін Кардошне Дюрко, а також речниці уряду Угорщини Олександри Сенткіраї та заступниці держсекретаря з питань вищої освіти обидва заклади вдалося оснастити ноутбуками, музичними інструментами. З ними приїхали й фахівці логопеди, котрі займалися з вихованцями Ратівського Будинку соціального захисту дітей. Ми завжди працюємо, щоб допомогти там, де це необхідно.

‒ Як ТУКЗ-КМКС у цей важкий період намагається об’єднувати спільноту громад в Ужгородському районі? Як вдається впоратися в цій складній ситуації?

‒ Сьогодні найважливіше – зберегти наші громади, навіть якщо в нинішніх умовах вони кількісно зменшуються. Для нашої організації, якій в цьому році виповнюється тридцять п’ять, важливо зберегти легітимність, у наступний період ми хотіли б провести наші щорічні збори в усіх наших місцевих осередках, зокрема і на районному та обласному рівнях. На жаль, зараз менше можливостей для проведення заходів. Кількість заходів зменшилася ще під час епідемії коронавірусу через карантинні обмеження. А зараз – з огляду на війну. Намагаємося організовувати стримані культурні заходи з нагоди національних свят та пам’ятних дат, до прикладу, 15 березня чи 20 серпня, чи вшанування пам’яті жертв депортації, так званих «маленьких робіт». Влітку діти з Чопа знову відпочивали в Угорщині завдяки мерії міста Бічке. До нас приїздив мандрівний декламатор Пейтер Лорант Товт, який виступив в угорськомовних школах Ужгородщини. Також ми організували передріздвяні майстер-класи з рукоділля, бо був на нього попит у громадах. А завдяки Фонду Ласло Телекі ми допомогли дітям із різних навчальних закладів потрапити на конкурс, який проводився на базі палацу Ракоці в словацькій Борші.

‒ Яким чином змінилася кількість членів організації в Ужгородському районі за останні два роки?

‒ У районі функціонує 31 місцевий осередок організації. Точних цифр поки назвати не можу, триває збір даних. На жаль, останнім часом кількість членів наших місцевих осередків зменшується. Але попри це ми намагаємося об’єднувати громади і допомагати їм.

‒ Незважаючи на важкі будні, не можна сидіти без діла. Які зараз найважливіші пріоритети?

‒ Зменшилися громади молоді. Ті, хто залишився вдома, це переважно старші, пенсіонери. Але є потреба у зустрічах. У Чопі зокрема активно працює клуб пенсіонерів, його учасники регулярно збираються, в’яжуть, печуть хліб, проводять хорові заняття. В Ужгородському районі була створена і нова організація – відділ газдиньок, що також є гарною можливістю об’єднати громади. Маємо триматися за позитиви. Минулого року вишивку хрестиком Верхньотисянського регіону оголосили гунґарікумом, у зв’язку із цим дизайнерка Тюнде Гривнак створила третю колекцію, яку показали в Лондоні. Також був створений і гурток вишивальниць. Ужгородський районний осередок ТУКЗ-КМКС цього року знову організував традиційний захід із нагоди Дня угорської культури. Водночас зараз одне з найважливіших питань – пересування в 5-кілометровій прикордонній зоні. Намагаємося інформувати наші громади з цього приводу. Оскільки це може обмежити вільне пересування в межах області, це безперечно зараз дуже важливе питання.

‒ Яким ви бачите цей рік? Чи є плани, які хочете реалізувати саме цього року?

‒ Хочемо організовувати невеликі культурні заходи. У нас є плани, але, звісно, ​​побачимо, наскільки дозволить їх втілити політична та актуальна ситуація. Ми віримо, що громади краще будуються навколо проведення місцевих заходів. Для нас організація громади – це першочергове завдання. Але ми також не хочемо випускати рук тих, хто через ситуацію, що склалася, зараз не вдома. Наші громади чекають на їхнє повернення.

‒ Ви також є депутатом Закарпатської обласної ради. Які головні питання, за які боролися останні рік-два?

‒ У політичному плані проблеми угорців Ужгородщини такі ж, як і в усій області. Тобто, кожна угорська громада має однакові проблеми: збереження угорськомовної освіти, вільне використання угорської мови та угорської культури на Закарпатті. Останнім часом у цьому відношенні були зроблені позитивні кроки, адже наприкінці минулого року було прийнято новий закон, який впливає на сім інших законів і відновлює деякі права, але розширення прав ще не завершено. Принципове питання полягає в тому, чи вдасться зберегти всю вертикаль угорськомовної освіти. Територіальні громади також звертаються до нас із різними питаннями, і ми намагаємося допомогти чим можемо. Зокрема ми надали допомогу на лікування багатьом важкохворим, малозабезпеченим. Частину допомоги ми профінансували з джерел ТУКЗ-КМКС, а також Закарпатської обласної ради. Але, наприклад, завдяки співпраці з Густавом Фодором ми також передали потребуючим гуманітарні вантажі, надані органами місцевого самоврядування з Угорщини. Ми віримо, що там, де виникає потреба, там і з’являється допомога, і намагаємося в цьому також відігравати роль містка.

V. E./Kárpátalja hetilap