Радіація не замкнена у зоні: як із Чорнобиля навіть зараз тікають небезпечні ізотопи

Радіація з Чорнобильської зони здатна мігрувати на чисті землі. Основним каналом розповсюдження небезпечних часток є води Прип’яті, а також вітри, які розносять пил і дим від пожеж.

Про це в інтерв’ю розповів радіоеколог та генеральний директор “Екоцентру” Сергій Кірєєв.

Головне:

Вода як основний шлях: Від 90% до 98% радіоактивності виноситься за межі Чорнобильської зони через річку Прип’ять. Цей процес триває цілорічно, на відміну від повітряного виносу.

Критична роль пожеж: Під час масштабних лісових загорянь обсяг радіації, що потрапляє у повітря, може дорівнювати річному виносу всіма річками зони.

Загроза для Києва: Радіоактивна зола після пожеж швидко вимивається опадами у Дніпровський каскад. Це створює прямі ризики для питного водопостачання мільйонів людей у Київській агломерації.

Бар’єрна функція лісу: Чорнобильські ліси утримують радіонукліди у своїй біомасі. Пожежі руйнують цей захисний бар’єр, перетворюючи накопичену радіацію на летючі продукти горіння.

Військові перешкоди: Через замінування територій доступ до осередків вогню обмежений. Це призводить до затримок у реагуванні та збільшує масштаби викидів радіонуклідів у довкілля.

Вода – головний “транспорт”

За словами фахівця, від 90% до 98% активності радіонуклідів виноситься за межі зони через поверхневі води – річки та водотоки басейну Прип’яті.

Сьогодні концентрація ізотопів у воді зазвичай не перевищує гігієнічні нормативи. Вона суттєво менша за показники перших років після аварії, коли ще не було захисних дамб. Раніше, при водопіллі, річка виходила на забруднені ділянки заплави та змивала радіонукліди далі за течією. Так було у 1991-92-х.

“А в 1999-му на річці з льоду утворилися “затори” і вода вийшла з берегів. Тоді певний час вміст радіонуклідів перевищував встановлені нормативи”, – згадує експерт.

Після спорудження двох захисних дамб такого масового змиву вже не відбувається. Обсяг винесення радіоактивних часток прямо залежить від рівня водності Прип’яті.

“В останні роки спостерігається гідрологічна посуха, тому винос радіонуклідів значно менший, ніж був у роки високої водності”, – пояснює Кірєєв.

Повітря та пожежі

Другий шлях – повітряний. Радіоактивний пил піднімається під час масштабних інженерних робіт або пожеж. І хоча пожежі – події короткочасні, їхні наслідки можуть бути катастрофічними:

Критичний викид: Під час масштабних лісових пожеж обсяг винесеної радіації може дорівнювати річному вимиванню через річки.

Загроза для питної води: Радіоактивна зола змивається опадами і потрапляє у Дніпро і Київське водосховище, що створює ризик для джерел питного водопостачання Київської агломерації.

Військовий фактор: Ситуація ускладнюється мінуванням територій, що заважає ліквідаторам вчасно гасити вогонь.

“Значні території заміновані, що обмежує доступ до осередків пожеж і унеможливлює проведення повноцінних профілактичних заходів. Це призводить до затримок у реагуванні й збільшує масштаби потенційних загорянь”, – каже Кірєєв.

Техногенний винос

Третій шлях – це транспорт, вантажі та персонал. Для мінімізації цього ризику в зоні діє суворий дозиметричний контроль на КПП.

“При перевищенні встановлених контрольних рівнів (КР) на одязі або взутті проводиться дезактивація. Якщо не вдається це зробити, речі вилучають і передають на захоронення. Транспорт та вантажі при перевищенні КР направляють на пункт дезактивації”, – каже експерт.

Які радіонукліди залишаються у зоні

За словами Кірєєва, у зоні залишаються низка небезпечних ізотопів, хоч їхня кількість знижується.

“Цезій-137 розпадається за 28 років, стронцій-90 – за 30 років. Тобто вже зараз цих елементів стало наполовину менше, ніж було одразу після аварії. Але досі багато ізотопів америцію і плутонію. Наприклад, плутоній-239 має період напіврозпаду 24 тисячі років”, – додає Кірєєв.

Найвищі показники радіації фіксують біля проммайданчика та на місцях випадіння радіонуклідів. Середня потужність на адміністративно-побутовому корпусі станції (АПК-1) близько 0,4 мкЗв/год, на нафтобазі – 4,5 мкЗв/год на ДСГ-2 – 7,3 мкЗв/год. При цьому норма для цивільного населення – 0,3 мкЗв/год.

Джерело