Генеральне консульство Угорщини в м. Ужгороді вшанувало пам’ять Еде Егана

Ініційована ТУКЗ-КМКС Програма економічного розвитку, яку фінансує угорський уряд, була названа на честь Еде Егана, який на початку XX століття він зробив значний внесок в економічний розвиток нашого краю. Перший заступник Генерального консула Угорщини в м. Ужгороді Ласло Куті та його дружина відвідали в Австрії кладовище гірського села Бернштейн, де поклали вінки на могилу Еде Егана, котрий народився в ці дні 170 років тому.

У 1897-му міністр сільського господарства Ігнац Дарані запросив 46-річного Еде Егана вивчити ситуацію на північно-східній гірській території, що охоплювала й сучасне Закарпаття, і скласти стратегію з подолання бідності, голоду та, як наслідок, еміграції. На той час Еде Еган уже був визнаним на національному рівні економістом та спеціалістом із сільського господарства, який навчався у Віденському аграрному коледжі та Університеті Галле, а після створення Національної молочної інспекції й успішного керівництва нею став відомим на всю країну.

На початку 1898 року Еде Еган подав Ігнацу Дарані звіт, у якому пояснив, що бідність спричинена неправильними методами ведення сільського господарства в гірському кліматі, зокрема вирощуванням сільськогосподарських культур з низькою врожайністю, браком земель та пасовищ, який виник через наявність великих маєтків (наприклад, родина Шенборнів володіла 250 000 кадастрових акрів землі), зменшенням поголів’я великої рогатої худоби та корумпованістю чиновників. Крім того, він звинувачував у бідності населення й тих місцевих євреїв, котрі за допомогою своїх зв’язків та майстерності у фінансових операціях спричиняли погіршення життя людей у горах.

Для покращення ситуації Еде Еган розробив так звану «гірську акцію», завдяки якій місцеві селяни мали б доступ до якісних інструментів, тварин для розведення та насіння. Він також організував кредитні спілки, що надавали селянам позики на гарних і справедливих умовах. Спеціаліст за державні кошти орендував землю з пасовищ Шенборнів і здавав її в оренду селянам за реалістичною ціною. Він намагався розвивати в горах більш прибуткові галузі, наприклад молочні ферми.

Завдяки витривалості Егана, його безкомпромісності та сміливості за три з половиною роки акція привела до економічного зростання в нашому краї, а також розвитку скотарства в Трансильванії та Східній Угорщині.

Русини, які на початку XIX століття жили на північно-східному високогір’ї тодішнього Угорського королівства, поважали Егана. Його авторитет і слово стали безперечними в цьому регіоні. Незважаючи на те, що «гірська акція» принесла людям процвітання, створення кредитно-торгових кооперативів та організоване скуповування товарів, вироблених населенням, вона також завдала шкоди інтересам певних кіл. Коли в 1901 році Еган їхав з Мукачева в Ужгород на зустріч, неподалік села Барвінок він став жертвою вбивці, якого, ймовірно, найняли лихварі.

Тодішня преса повідомляла про цей випадок так: «20 вересня 1901 року вранці повозка спішно рухалася з Мукачева в Ужгород. Двоє пасажирів вели жваву розмову. Біля села Підгорб вони вийшли з повозки й вирішили піднятися на вершину пагорба, адже звідти відкривався чудовий краєвид на всю територію. Один із пасажирів, напевно досвідчений турист, піднімався на крутий схил пружними кроками із гвинтівкою «Маузер» у руці, а його супутник обрав зручнішу, але довшу дорогу.

Щойно двоє чоловіків розійшлися, тишу осіннього ранку порушив постріл, і той, котрий перший досяг вершини пагорба, упав на землю закривавлений, з простреленим черепом, не видавши жодного звуку.

Це був Еде Еган, легендарний рятівник, визволитель, благородний опікун русинського народу. Рана була настільки важкою, що медичне втручання вже не допомогло, і опівдні того дня Еде Еган, не прийшовши до тями ні на мить, видихнув свою благородну душу, назавжди поховавши таємницю цієї трагедії».

Його тіло з ужгородської лікарні доставили до сімейного маєтку, в село в області Ваш, де Еде Егана поховали в родинному склепі на місцевому цвинтарі. Про його визнання свідчить і те, що незабаром після смерті на місці трагедії був установлений пам’ятний знак. Пізніше через будівництво дороги його перенесли, і тепер він знаходиться поруч із селом Барвінок, неподалік від місця вбивства.

Перший заступник Генерального консула Угорщини в м. Ужгороді розповів нашому виданню: «Цьогоріч ми відзначаємо дві річниці – 170 років від дня народження Еде Егана та 120 років з часу його смерті. Загальновідомо, що він помер у 50-річному віці. Родинний склеп Еганів розташований на території сучасної Австрії, у Бургенланді, за 28 км від міста Кьосег, у прекрасному гірському селі Бороштянкьо. До речі, воно було батьківщиною графа Ласла Алмаші, дослідника Африки, ім’я якого стало відоме в усьому світі завдяки оскароносному художньому фільму «Англійський пацієнт». Щоправда, ця стрічка – витвір мистецтва, історично вона не зовсім автентична. Цікаво, що родина графа досі живе в замку в селі. Водночас історична будівля є пам’яткою архітектури, де функціонує дуже елегантний готель. Ті, хто бронює проживання в цьому замку, можуть посмакувати в бібліотеці графа вином, вирощеним на території маєтку Алмаші, це входить до рекомендованого пакета послуг.

Щодо родини Еганів, то вони є нащадками ірландського дворянського роду. Спочатку писали своє прізвище як О’Еган. Батько Еде Егана, Едвард (Еде) О’Еган (1816–1880), приїхав в Угорщину ще в ХІХ столітті за ініціативою графа Іштвана Сечені й відіграв важливу роль у впровадженні селекції скакових коней та кінських перегонів, що було розвагою для аристократичних сімей, а також мало військове значення. Він привіз до Угорщини досвід та знання з Великобританії. У 1865 році купив у князя Густава Баттяні палац в області Ваш. Еде Еган та його брат Лайош народилися ще в Чакторні, на території сучасної Хорватії, але на той час це не мало ніякого значення, оскільки Чакторня, Бороштянкьо та Ужгород знаходилися в одній країні. Еде Еган у 1878-му одружився з Ержебет Крігер, якій тоді було 20 років. У шлюбі народилося троє синів – Ласло (1879), Імре (1881) та Єно (1886). У Відні 7 березня 1890 року король Франц Йосиф надав Еде Егану угорський шляхетський ранг зі збереженням старого англійського шляхетного герба, спеціальний диплом – його братові Лайошу, керівнику морського управління, та його сину Лайошу Бейлі Егану.

Деякі члени сім’ї все ще писали свої імена як О’Еган, інші без літери «о» перед прізвищем. Еде Еган, як і його батько, багато зробив для розвитку угорського сільського господарства та впровадження нових методів. Не випадково він був направлений у менш розвинені райони Угорщини того часу, а міністр сільського господарства Ігнац Дарані доручив йому скласти стратегію економічного розвитку гірських регіонів.

Еде Еган загинув у розквіті сил, дорогою на важливу зустріч. У той час програма, яку він започаткував і став реалізовувати, уже успішно діяла й принесла йому славу. Його сучасники не могли знайти ніякої причини для пояснення суїцидальних намірів. Після смерті Еде Егана «гірська акція» тривала, але незабаром стала бездушною бюрократичною процедурою, тому не змогла досягти поставлених цілей.

У селі Бороштянкьо родинна могила знаходиться на зразково впорядкованому кладовищі. На могильній плиті Еде Егана угорською написано: «Еде Еган – Чакторня, липень 1851 року – Унгвар, 20 вересня 1901 року. На прикладі своїх батьків він присвятив життя загальному благу».

Річниця його смерті буде 20 вересня, і тоді до пам’ятного знака в Барвінку ми покладемо вінки. Я та Генеральний консул Йожеф Бачкаї вважаємо важливим берегти пам’ять про Еде Егана. На мою думку, він є прикладом для наслідування як людина, котра, використовуючи міжнародний досвід, присвятила своє життя створенню можливостей для отримання доходу людьми різних національностей, що жили в найсуворіших умовах на Закарпатті в той час, коли цей регіон страждав від масштабної еміграції. Еде Еган також показав приклад, якими засобами можна сприяти тому, аби люди не залишали своєї батьківщини, а представники різних національностей розумілися та мирно співіснували. Очевидно, коли хтось втілює таку масштабну програму, навіть якщо справи йдуть у правильному напрямі, чиїсь інтереси можуть постраждати. Еде Еган не боявся конфліктів, щоб швидко рухатися вперед. І почесно, що люди на Закарпатті досі бережуть пам’ять про нього, незалежно від національності», – наголосив Ласло Куті.

Жолт Бадо/Badó Zsolt/Kárpátalja hetilap