Створення інклюзивного простору на Закарпатті: підсумки 2021 року

Саме під такою назвою у вівторок, 21 грудня, у стінах Ужгородського прес-клубу пройшла пресконференція за участі членкині Ради Закарпатського обласного товариства осіб з інвалідністю Марини Сташини-Неймет.

Тож, з приводу зазначеної у назві заходу проблеми пані Марина зазначила наступне: «Незважаючи на пандемічний час та не завжди прийнятний онлайн-формат роботи ми все ж таки змогли працювати і далі. Зокрема, ми змогли продовжити співпрацю з нашими колегами з інших регіонів та проводити різнопланові моніторинги доступності різних місць нашої області у досить обмеженому колі.

Проте, одним із найбільших наших досягнень я вважаю це те, що наша організація спільно з колегами та партнерами з інших регіонів України долучилася до розробки національної Стратегії зі створення безбар’єрного простору. Сама робота над цим проєктом тривала в лютому та березні поточного року, вже пройшло дванадцять обговорень за шістьма тематичними напрямками: фізична, освітня, економічна, цифрова, інформаційна та громадянська безбар’єрності.

Чому саме безбар’єрність, а не просто доступність? Тому що безбар’єрність є більш широким, більш доступним поняттям і воно відображає в цілому як політику держави, так і політику громад щодо того, яким чином громадяни, а це не тільки люди з обмеженими можливостями (це кілька категорій – діти, люди з інвалідністю, старше покоління тощо), мали доступ як до об’єктів соціальної інфраструктури, так і могли брати участь в суспільному, культурному та політичному житті своєї громади і, разом із тим, мати доступ як до інформації, так і до цифрових технологій, які протягом останніх двох років дуже широко увійшли до нашого життя.

А це надзвичайно важливо для людей, які мають вади зору чи слуху, які використовуючи ці технології можуть стати повноцінними учасниками всіх процесів, які відбуваються навколо. Також ми не повинні забувати і те, що коли ми говоримо про розвиток демократії в Україні, то при обмеженому доступі громадян до цього розвитку як про нього взагалі можна говорити.

Цифрова безбар’єрність дуже тісно пов’язана з інформаційною з огляду на те, що володіння цифровими навичками це теж певний виклик. Пам’ятаєте, до певного часу ми навіть не знали, що таке програмa Zoom, а тепер нею та подібними до неї багато хто з нас постійно користується.

Якщо ж ми говоримо про освітню безбар’єрність, то ми маємо розуміти, що сьогодні питання освіти стоїть все більш гостро. Зазвичай, ми після отримання шкільної чи вищої освіти зупиняємося, а потім під час роботи перекваліфіковуємося. Але як бачимо останнім часом все постійно вдосконалюється і, відповідно, потрібно постійно набувати нових знань. А нові знання можна набувати тільки за умов, що вони створені у освітньому просторі та середовищі.

Якщо ж ми говоримо про економічну безбар’єрність, то варто знати, що у нас ще залишається дуже актуальною проблема працевлаштування саме для людей з інвалідністю, адже ми часто чуємо відмови саме з цієї причини. Також сьогодні дуже актуальнім є питання про започаткування соціального підприємництва як у межах нашого міста, так і в межах усієї Закарпатської області. Загалом, це питання є актуальним для всієї України. І також питання ведення власної справи, адже не всі люди знають про таку можливість. Людям певних категорій часто бракує елементарних знань і навичок.

Про інформаційну безбар’єрність я хочу зазначити те, що вона стала певним викликом для багатьох ще на самому початку карантину, адже все перейшло у цифровий формат і багато інформації сьогодні ми отримуємо або у формати картинок, або у форматі відео. І, це в першу чергу створює багато проблем для людей, які мають порушення зору чи слуху. І, тут важливо зрозуміти як людина може і має право отримати ті чи інші послуги не виходячи з власної оселі, так і те, щоб ця людина була повноцінним учасником різних сфер життя навіть у таких умовах.

Щодо фізичної і громадянської безбар’єрності. До прикладу, у 2020 році під час місцевих виборів багатьом стало зрозуміло, що у нас є проблеми з потраплянням на виборчі дільниці людям із обмеженими можливостями. Через це багато людей опинилися у ситуації, коли вони просто фізично не змогли прийти на виборчу дільницю чи самостійно розібратися у виборчому бюлетені. Тут ми маємо розуміти, що як люди з інвалідністю, так і старше покоління людей можуть і мають право не тільки голосувати, а й бути членами виборчих комісій і самими кандидатами. Тобто, вони мають право бути повноцінними учасниками політичного життя країни, а також учасниками різних громадських організацій, які мають не тільки вузьку цільову аудиторію, а й тих, які їм близькі по духу чи сфері діяльності.

Звичайно, що ця Стратегія не є чарівною пігулкою від усіх труднощів з якими ми зіштовхуємося і важливим для нас було і те, що був розроблений конкретний план реалізації цієї Стратегії, адже вона розрахована до 2030 року. Відповідно, є багато сфер над якими потрібно працювати, а для цього був потрібен конкретний план роботи. Тож, спочатку був розроблений національний план заходів, а потім до 20 жовтня потрібно було зібрати регіональні пропозиції щодо розробки планів реалізації Стратегії. Загалом, місцеві плани розраховані на 2021-2022 роки і далі кожні наступні два роки буде розроблятися новий план із врахуванням пріоритетів.

Ми з Денисом Сухотіним (головоа Закарпатського обласного товариства осіб з інвалідністю) активно брали участь у розробці цього регіонального плану заходів. Звичайно ж, все, що ми хотіли охопити ми, на жаль, не змогли охопити, проте ми дуже сподіваємося, що це стане потужним поштовхом для того, щоб ті бар’єри з якими ми постійно зіштовхуємося були усунені якомога швидше».

Юрій КОПИНЕЦЬ, “Карпатський об’єктив”