9 жовтня у місті Берегово відбулися меморіальні заходи з вшанування пам’яті жертв радянського авіаудару 1944 року, внаслідок якого загинуло близько 250 осіб – як військовослужбовців, так і мирних жителів.
У жовтні 1944 року 27 радянських бомбардувальників увійшли в повітряний простір Берегова з метою знищення міського залізничного вокзалу, що мав стратегічне значення. Однак атака виявилася неточною – бомби вразили не лише вокзал, а й навколишні житлові квартали. Більше того, після бомбардування радянські літаки відкрили хаотичний вогонь по місту, що спричинило численні жертви серед цивільного населення.
Цей напад став однією з найболючіших сторінок в історії Берегова. Тоді загинули солдати, які поверталися додому, жінки, діти, представники різних національностей, які жили у мирі та злагоді на Закарпатті.
У річницю трагедії вшанування розпочалося на військовій ділянці міського кладовища, де зібралися представники місцевої влади, угорської громади, учні та вчителі навчальних закладів, а також дипломати. Захід був організований Консульством Угорщини в Берегові, громадською організацією Pro Cultura Subcarpathica, Закарпатським угорським уіверситетом ім. Ференца Ракоці ІІ та Берегівським угорським ліцеєм ім. Габора Бетлена.
Пам’ятну церемонію відкрила консул Угорщини в Берегові Андреа Фюлеп, яка звернулася з привітальним словом до присутніх. У своєму виступі консул Іштван Дьєбнар наголосив на важливості збереження історичної пам’яті для молодого покоління. Він також провів паралелі між трагічними подіями минулого та нинішньою війною в Україні, яка, на жаль, теж забирає життя мирних жителів.
З глибоким історичним оглядом трагедії 1944 року виступила завідувачка кафедри історії та соціальних наук університету Ракоці Єлизавета Молнар-Д. Учні ліцею Г. Бетлена представили літературно-історичну композицію, присвячену загиблим.
Далі церемонія продовжилася біля меморіальної дошки на будівлі залізничного вокзалу, куди учасники поклали вінки пам’яті. Тут також прозвучали військові пісні у виконанні гармоніста Берталана Галаса, викладача народної мистецької школи «Тюльпан Танода».
Президентка Pro Cultura Subcarpathica та університету Ракоці Ільдіко Орос у своєму виступі зазначила: «250 берегівських мешканців назавжди зникли з міста. Люди, з якими ми вже ніколи не зможемо познайомитися. Це нагадує нам про небезпеку війни та попереджає, що найбільше від неї страждають звичайні люди».
Міський голова Берегівської громади Золтан Бабяк також підкреслив важливість усвідомлення небезпеки війни в наш час: «Хоча нам може здаватися, що війна далеко, ми маємо серйозно ставитися до повітряних тривог, аби подібна трагедія, як у 1944 році, не повторилася».
Молода актриса Закарпатського обласного угорського драматичного театру Ганна Деметер емоційно прочитала вірш Ференца Мори «Вечірня молитва», що став символічним завершенням заходу.
На завершення учасники знову поклали вінки до пам’ятної дошки на стіні Берегівського залізничного вокзалу.
Щороку 9 жовтня мешканці Берегова разом із представниками угорської громади та дипломатами збираються, щоб ушанувати пам’ять невинно загиблих і ще раз нагадати собі та майбутнім поколінням: мир – це найвища цінність, яку потрібно берегти щодня.
6 жовтня в усьому Закарпатті відбулися пам’ятні заходи, в рамках яких місцеві угорці вклонилися пам’яті героїв, страчених після придушення Угорської революції та визвольної боротьби 1848-49 років. Берегівський міський осередок Товариства угорської культури Закарпаття в День пам’яті мученікв Арада організував ушанування на подвір’ї Культурного центру, колишнього родинного маєтку барона Жиґмонда Перені на околиці міста.
Після виконання національної молитви угорців, з промовою виступив голова Берегівського осередку ТУКЗ-КМКС Іштван Молнар. «Минуло 176 років з того часу, як 6 жовтня 1849 року в Араді було страчено тринадцять офіцерів угорської армії. Вони віддали своє життя за батьківщину та свободу, але їхні вчинки й донині служать нам прикладом, показуючи взірець мужності, витримки та вірності. Коли ми згадуємо мучеників Арада, згадуємо не лише сумний історичний факт, адже їхнє послання показує нам шлях, як пройти через нинішній складний період, адже угорці Закарпаття сьогодні також перебувають у нелегкій ситуації. Ми живемо в тіні війни, багато хто був змушений покинути батьківщину заради безпеки та засобів до існування. Але багато хто залишився вдома. Вони вірять, що наша культура, наша нація, наш дім можуть бути збережені тут, на Закарпатті, потрібна лише витримка та воля. Угорська історія сповнена особистостей, які відкладали власні інтереси, щоб служити громаді. Колишній власник цього маєтку, барон Жиґмонд Перені, був одним із них. Він також служив своїй батьківщині, також пожертвував своїм життям за свободу». «Коли ми покладаємо вінки пам’яті, ми не лише схиляємо голови перед нашими героями, але й зміцнюємо в собі віру, що які б труднощі не виникали, ми ніколи не повинні здаватися. Адже угорська громада на Закарпатті все ще сильна, ми все ще тут і все ще боремося за збереження. Цінність свободи та вірності не буде втрачена, якщо буде хтось, хто передасть її далі. Нехай послання, що жертва, принесена за свободу, честь і громаду, ніколи не буває марною, завжди слугує нам дороговказом», – наголосив він.
Оскільки тим часом почав накрапати дощ, захід продовжили в актовому залі Культурного центру, де до присутніх першим звернувся консул Угорщини в Берегові Дьордь Балог. «Ми вшановуємо пам’ять тринадцятьох генералів. Чоловіків, котрих доля покликала захищати те, що Творець дав їм як покликання захищати, і нести жертву, надану Творцем. […] Не забуваймо Жиґмонда Перені пам’ять якого нині зберігає це місце, головного нотаріуса Березької жупи, члена парламенту та ішпана Угочанського комітату, який став мучеником як політик у Війні за незалежність 1848–1849 років разом із прем’єр-міністром Лайошем Баттяні. Через його особу розправа символічно вдарила по верхній палаті законодавчого органу, яка була заснована на нових підвалинах, адже 29 травня 1849 року, як голова верхньої палати, він також підписав Декларацію незалежності Лайоша Кошута. Проявивши серйозну організаторську роботу, він зробив усе для того, щоб законодавча влада діяла в правових рамках, і саме йому належать неоціненні заслуги у збереженні легітимності 1848–1849 років, оскільки найважливіші рішення ухвалювали обидві палати Народних представників. Тому після придушення Війни за незалежність австрійська влада заарештувала його, засудила до смертної кари через повішення та стратила 24 жовтня 1849 року. Тут, на Закарпатті, його пам’ять особливо незабутня, – наголосив дипломат. – Мученики Арада та інші відомі й невідомі жертви, страчені, ув’язнені та депортовані в рамках репресій у стилі Гайнау, стали мучениками Угорської війни за незалежність у момент своєї смерті; для нашої нації вони є героями, справжніми та хоробрими людьми, батьками та люблячими чоловіками, перед якими ми схиляємо голови з трепетним і вдячним серцем».
«6 жовтня ми згадуємо не трагедію, а безмежну наполегливість та людську гідність. Згадаймо тринадцятьох мучеників Арада. Своєю рішучістю вони проклали шлях до миру. Це непохитне почуття мети — те, що пов’язує нас з ними сьогодні, – підкреслив під час виступу голова Берегівської міської територіальної громади Золтан Бабяк. – «Рішучість мучеників свідчить про те, що ми повинні використовувати можливості в кожній ситуації та будувати нашу громаду всіма засобами. Мешканці Берегова – це українці та угорці, які разом переживають щоденні виклики, що робить нас унікальною силою. Наше завдання зараз – йти шляхом до миру та розвитку. […] Наша витримка – це спадщина тринадцяти мучеників».
Атмосферу заходу підкреслив виступ учнів Закарпатського угорського ліцею та Берегівського ліцею ім. Габора Бетлена. Прозвучали тематичні вірші, а також історичний екскурс про події, що відбулися після придушення Угорської революції та війни за незалежність, згадали імена тринадцяти мучеників Арада та прем’єр-міністра Лайоша Баттяні, якого також стратили 6 жовтня, а також інформація про барона Жиґмонда Перені, який народився тут, на околиці Берегова, 18 листопада 1783 року. Талановитого та сміливого молодого дворянина було обрано головним нотаріусом Березької жупи, потім віце-губернатором, а в 1808 році – депутатмом парламенту. У парламенті 1825–1827 років Жиґмонда Перені був серед вільнодумної опозиції. У 1835 році він став ішпаном Угочанської жупи, а невдовзі – суддею Ради семи осіб. У 1847 році він був присутній на засіданнях, що готували публікацію Декларації опозиції. У травні 1848 року відповідальний угорський уряд призначив його другим спікером Верхньої палати, а потім він став членом Комітету національної оборони. Барон Жиґмонд Перені також підписав декларацію про зречення, проголошену в Дебрецені 14 квітня 1849 року. Він підтримував угорський уряд, слідуючи за ним з Дебрецена до Сегеда та Арада. Лайош Кошут призначив його головою Ради з семи осіб. Після капітуляції його заарештували, він постав перед військовим трибуналом, котрий засудив до смертної кари через повішення. Вирок було виконано 24 жовтня 1849 року в Араді. Пам’ять про барона досі зберігається у Виноградові, палаці ролини Перені у Виноградові, а мешканці Берегова щороку згадують мучеників Угорської війни за незалежність тут, перед меморіальною дошкою на будинку- місці його народження. «Наша угорська нація — особливий народ. Бурі історії розірвали на шматки нашу батьківщину в Карпатському басейні та рознесли тисячі співвітчизників по всіх куточках світу, на далекі континенти. Саме тому наша рідна мова, культура та історія є для нас особливо важливою об’єднуючою силою», – зазначалося у виступі.
На завершення священник греко-католицької церкви Іштван Мароші попросив Божого благословення на присутніх. Затим представники угорських установ та організацій Берегова поклали вінки пам’яті до пам’ятної дошки Жиґмонда Перені, розташованої на стіні будівлі під супровід жіночого хору місцевої реформатської громади.
Закарпатська угорська література продовжує зростати й збагачуватися новими іменами та творами. Третього жовтня в Закарпатському угорському університеті ім. Ференца Ракоці ІІ відбулася презентація щоденникового роману Сільвії Курмаї-Раті під назвою Így kell Bódogulni („Так треба Бодогулювати”).
Захід організував відділ супроводу кар’єри університету. Авторка є випускницею цього закладу, вона навчалася на філологічному факультеті за спеціальністю „англійська мова та історія”. Згодом також здобула освіту в галузі ментального здоров’я в межах внутрішньої програми навчального закладу.
Így kell Bódogulni — це теплий, гумористичний щоденниковий роман, у центрі якого історія однієї родини, розказана найстаршим сином на ім’я Бодог. Авторка зізналася, що героїв книги змалювала зі своїх власних дітей, а події з реального сімейного життя. Саме це надає книзі особливу щирість і природність.
Текст рясніє кумедними ситуаціями, але водночас змушує задуматися над родинними цінностями, дитячим баченням світу та буденністю, яка часто буває чарівною, якщо поглянути на неї з іншого ракурсу.
Це вже друга книга, видана в межах культурного проєкту Napóra. Наклад у 100 примірників було профінансовано за підтримки Берегівської міської ради. Рукопис Курмаї-Раті здобув перемогу в конкурсі, оголошеному відділом освіти та культури цієї установи.
Присутніх привітали керівниця відділу супроводу кар’єри Жужанна Буда та голова Асоціації випускників Гергель Козуб, які подякували письменниці за творчість і побажали нових звершень.
Ведучою заходу стала письменниця Тімеа Шрек, також випускниця філологічного факультету.
Родзинкою заходу стало читання уривків із книги у виконанні самої авторки. Один із таких фрагментів викликав щирий сміх і захоплення аудиторії. Особливу увагу слухачів привернула мовна палітра роману: в тексті присутні закарпатські, українські й русинські слова, що робить його автентичним і близьким для місцевого читача.
Захід завершився автограф-сесією, а в найближчому майбутньому книгу планують презентувати і в інших містах та селах Закарпаття.
Így kell Bódogulni — це не просто новий твір у сучасній угорськомовній прозі Закарпаття. Це яскравий приклад того, як із тепла родини, щирих емоцій та регіональної ідентичності народжується справжня література.
30 вересня – 1 жовтня в місті Берегово вже вдруге відбувся фестиваль «Чарівна казка», що став справжнім святом для дітей, молоді, вчителів та всіх, хто вірить у силу доброї історії. Захід організували громадська організація Pro Cultura Subcarpathica спільно з фондом Калло за підтримки фонду MOL – Нова Європа в рамках програми «Безмежне літо». Фестиваль приурочили до Дня угорської народної казки, що традиційно відзначається 30 вересня – у день народження видатного казкаря Елека Бенедека. Місцем події став Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ.
Фестиваль тривав два дні і поєднав у собі як традиційні, так і сучасні форми казкарства. Основною подією першого дня стала вже вдесяте проведена зустріч казкарів, у якій взяли участь 116 школярів з різних куточків Закарпаття. Учасники змагалися в чотирьох вікових категоріях: від наймолодших (8–10 років) до студентів (18–25 років). Як завжди, журі відзначило найталановитіших розповідачів, яких нагородили цінними подарунками.
Фестиваль відкрився біля символічного «казкового колодязя» у дворі інституту, де присутніх привітала професійна казкарка та педагог Естер Замборскі.
Консул Генерального консульства Угорщини в Берегові Дьордь Балог згадав, як ще в дитинстві казки вчили його відрізняти добро від зла. Казка – джерело натхнення, додав він.
Про символіку «казкового колодязя» розповіла президентка інституту Ракоці Ільдіко Орос. За її словами, цей образ був навіяний ідеєю поета Шандора Каньядя, який вважав, що кожен навчальний заклад має мати джерело казкового натхнення для майбутніх педагогів.
Після конкурсної частини на гостей чекали майстер-класи, інтерактивні вистави та казкові концерти. Справжньою окрасою фестивалю став виступ театру «Казкова валіза», який вже не вперше бере участь у заходах PCS. Їхні постановки – це симбіоз лялькового театру, живої акторської гри та залучення глядачів до сюжету. Діти й дорослі могли не лише спостерігати, а й самі ставати частиною казки.
Наступного дня виступи театру продовжилися, а родзинкою програми став концерт угорського дитячого гурту Apacuka – відомого своїм унікальним стилем, що поєднує музику, культуру та гумор. Їхня енергійна, щира програма не залишила байдужими ні дітей, ні дорослих.
На сцені також виступали досвідчені казкарі культурного товариства Csűrdöngölő, які є незмінними гостями фестивалю. Їхні виступи базуються на традиціях усної народної казки, а досвід і знання, здобуті в Будинку традицій (Hagyományok Háza), дозволяють їм передавати справжню глибину казкового жанру.
Фестиваль «Чарівна казка» вкотре довів: казка не втрачає своєї актуальності. У час, коли світ переповнений суперечливими подіями, саме казка дарує людям надію, світло і розуміння вічних цінностей. За два дні учасники поринули у справжній казковий світ, де добро завжди перемагає, а слово має силу змінювати світ. Зустрічі, емоції, сміх, хвилювання перед виступами, оплески і щасливі очі дітей усе це перетворило «Чарівну казку» не просто на фестиваль, а на живу традицію, що надихає покоління і зберігає спадщину угорської та загалом європейської казки.
Фестиваль у Берегові – це не лише про казки. Це про спільноту, культуру, традиції й віру в те, що навіть у XXI столітті ми ще вміємо слухати й розповідати історії, які торкаються серця.
30 вересня центральна площа Берегова знову наповнилася дитячим сміхом, активністю та атмосферою єдності. Тут уже втретє відбувся захід у межах програми Rolling Go, організований фондом «Безмежна допомога» та Приватним закладом «Гімназія імені П. Каталін Франгепан» за підтримки Берегівської міської ради, міського відділу освіти та ліцею ім. Лайоша Кошута.
Цей день став справжнім святом для дітей міста. Наймолодші учасники – на самокатах, велосипедах, роликах, педальних картингах та інших екологічно чистих транспортних засобах – урочисто відкрили подію перед фасадом Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці II.
Першою до присутніх із вітальним словом звернулася директорка гімназії ім. Каталін П. Франгепан Андреа Якаб. Вона розповіла, що вперше дізналася про проєкт Rolling Kids фонду „Безмежна допомога” через Інтернет і вже три роки активно бере участь у цій ініціативі.
Основна мета програми – навчити дітей з раннього віку правилам дорожнього руху, формувати відповідальне ставлення до безпеки та довкілля через гру, змагання та активну участь. Завдяки перемогам у конкурсах фонду кілька навчальних закладів отримали педальні картинги, велосипеди та інше обладнання, а в одному з дитячих садків навіть збудували власну гоночну трасу.
«Сьогодні ми хочемо подарувати дітям радість і дати можливість бодай ненадовго забути про труднощі, які їм доводиться переживати у цей складний час. І водночас – звернути увагу на важливість дотримання правил дорожнього руху та ведення екологічного способу життя», – наголосила пані Якаб.
До учасників також звернулася консул Консульства Угорщини в Берегові Андреа Фюлеп. Вона підкреслила, що з дитинства потрібно навчати дітей жити за правилами, поважати інших, бути уважними – як у повсякденному житті, так і на дорозі.
Янош Мештер, засновник фонду „Безмежна допомога” та ініціатор програми Rolling Kids, розповів про історію створення ініціативи. Вона бере початок понад десять років тому – з роботи у Реформатському дитячому будинку „Милосердний самарянин” у Великій Доброні. Згодом проєкт Rolling Kids охопив дедалі більше навчальних закладів Закарпаття, надаючи їм підтримку через грантові конкурси.
«Ми хочемо подарувати дітям радість, якої їм часто бракує. Водночас прагнемо навчити їх важливим речам – безпеці, відповідальності, повазі до довкілля», – зазначив пан Мештер.
Після урочистої частини захід продовжився на території ліцею ім. Лайоша Кошута №4. Тут для дітей було організовано різноманітні активності: малеча долала смугу перешкод, демонструючи навички керування транспортом, а старшокласники брали участь в екологічних завданнях – вчилися сортувати відходи, дискутували про збереження природи.
Завершальним етапом став тест-драйв картингів та інших транспортних засобів, наданих фондом.
Захід Rolling Go у Берегові став не лише яскравим святом для дітей, а й важливим внеском у формування свідомого, відповідального покоління, яке цінує безпеку, довкілля та одне одного.
28 вересня у Музеї і творчому центрі Анни Горват відкрилася виставка світлин «Слідами наших героїв». Експозицію організувала Спілка християнської інтелігенції Берегова з метою презентації християнських і національних цінностей Карпатського басейну та зміцнення національної єдності. У конкурсі взяла участь участь молодь із-за кордону, яка зафіксувала місця, традиції, архітектурну та природну спадщину, котрі зберігають пам’ять про героїв, із власної точки зору.
Очільниця Спілки християнської інтелігенції Берегова Елеонора Якоб наголосила, що одна з найважливіших цілей конкурсу – щоб молоде покоління не лише знало, а й відчувало спадщину героїв. До числа нагороджених потрапили також роботи молоді із Закарпаття.
Друге місце посіла Брігітта Кейс із села Шаланки за фотографію дерев’яної скульптури Теодора Ромжі. Дівчина зізналася – вона щодня проходить повз пам’ятник, але ніколи його не фотографувала. Зрештою, в останній день конкурсу певне внутрішнє натхнення спонукало її зупинитися та зафіксувати цей момент. За її словами, для неї важливим було не місце, а сама постать Теодора Ромжі, який і сьогодні може бути прикладом для наслідування завдяки своїй ревності, вірі, чеснотам. Журі відзначило й іншу фотографію Брігітти – портрет 83-річної бабусі.
Призове місце у конкурсі посів учень Карачинського греко-католицького ліцею ім. Олександра Стойки Томаш Левдар.
Досягнення молоді доводять, що повага до минулого та пошук автентичних взірців для наслідування не чужі й сучасному поколінню.
Виставку можна побачити не лише в Берегові, раніше її представляли в Трансільванії, а після Закарпаття повезуть в Угорщину, в місто Гайдусобосло.
26 вересня у Закарпатському обласному угорському драматичному театрі відбулася вже четверта церемонія нагородження Премією імені Шарі Федак –примадонни, уродженки Берегова, яка залишалася вірною своїй батьківщині протягом усієї своєї міжнародної кар’єри. Нагорода вручається угорськомовним акторам, які працюють в одній театральній трупі щонайменше 15 років, подаючи приклад вірності та витримки.
Премію заснували у 2021 році з ініціативи акторки Неллі Сюч за підтримки БФ «Закарпатський обласний угорський драматичний театр» у співпраці з уповноваженим міністра, відповідального за розвиток співпраці між областю Саболч-Сатмар-Берег і Закарпаттям, з метою вшанування спадщини Шарі Федак, її відданості нації, батьківщині, професії. Відзнака символізує розвиток угорськомовного театрального мистецтва, важливість якості, старанності, професіоналізму. Кар’єру Шарі Федак перервало звинувачення – недоведене, на думку істориків, – за яке її засудили до тюремного ув’язнення, після відбуття якого їй вже не дозволили виходити на сцену.
З моменту заснування премією відзначали роботу кількох відомих митців: акторів Жолта Богдана з Трансільванії та Магдолни Ваш із Закарпаття (2021), Фрузжіни Прегітцер, артистки Ніредьгазського театру ім. Жигмонда Моріца (2022), Жужанни Варги, акторки Капошварського театру ім. Гергея Чікі та Арпада Бакоти, актора Дебреценського театру ім. Чоконаї (2023).
Нагороду вручають щороку в день народження Шарі Федак одному або двом видатним угорськомовним акторам з Карпатського басейну, які отримують грошовий приз та міні-скульптуру із зображенням Шарі Федак, виготовлену Міхайлом Колодком. Цьогорічна церемонія нагородження відбулася за підтримки Національного інституту стратегічних досліджень.
Захід розпочався з виконання Державного і національного гімнів та представлення гостей.
Голова угорського Національного інституту стратегічних досліджень Єне Сас під час виступу зазначив: «Приїзд до Закарпаття – це завжди духовне наповнення, а також – зміцнення довіри до людей і віри». У своїй промові він відзначив діяльність Шарі Федак, чий життєвий шлях відображає типову трагедію угорської акторської майстерності 20-го століття, та наголосив, що людська та мистецька велич примадонни залишається зразком і сьогодні. Єне Сас наголосив, що значення нагороди не потребує додаткового пояснення, адже «велич колишньої примадонни як людини та як акторки, її захоплива індивідуальність та неповторність, а також її життєвий приклад, з якого ми всі можемо черпати і сьогодні, говорять самі за себе. Навіть у найважчі часи, бо угорці Закарпаття нині як ніколи потребують віри, витримки, єдності та турботливої любові Угорщини».
Заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), очільник Берегівського районного осередку організації Йожеф Шін, у свою чергу, зазначив, що іноді шлях до театральних вражень ускладнюється перешкодами, але громада завжди знаходить спосіб їх подолати: «Ми долаємо всі перешкоди та бар’єри, щоб мати театральний досвід». Він наголосив, що берегівська трупа представляє угорську культуру не лише на місцевому рівні, а й на численних сценах Карпатського басейну.
Йожеф Шін подякував глядачам за вірність і закликав до оптимізму: «Навіть якщо на нашому шляху постали сотні перешкод, ми все ще тут. І ми залишимося тут».
Виконуюча обов’язки директора Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін згадала обставини заснування відзнаки: «Коли ми засновували Премію ім. Шарі Федак, прагнули заповнити прогалину. Мали на меті достовірно представити постать легендарної акторки з Берегова, щоби пам’ятали і бачили мисткиню, яка гастролювала Європою, виступала на сценах Америки та відповідала вдячністю батьківщині за свій успіх».
Доля нагороди – як і Шарі Федак – також зазнала труднощів: пандемія, а потім воєнні роки неодноразово випробовували організаторів. У 2021 році відзнаку вручили в Берегові, у 2023 році – у Національному театрі в Будапешті, а минулого та цього року церемонію знову вдалося організувати вдома.
Директорка наголосила, що все це не було б можливим без співпраці театральної спільноти Карпатського басейну та підтримки угорського уряду. «До нас приходили творці, допомагали виконавці, сипалися запрошення і в результаті ми змогли інтегруватися в угорський театральний світ до неочікуваної міри».
Едіна Шін також відзначила, що підпрограма «Без кордонів» програми «Деріне» започаткувала справжній театральний рух у краї: вистави на великих сценах, інтерактивні вистави у шкільних класах, тренінги та імпровізаційні ігри охопили понад 1500 учасників, забезпечивши справжні театральні досвід і враження.
«Тепер ми зрозуміли, що настав час повернути підтримку. І в дусі спадщини Шарі Федак ми також можемо навчитися давати, бути великодушними. Дарувати тим, для кого покликання, національна ідентичність і прихильність до батьківщини стоять на першому місці», – підсумувала Едіна Шін.
Неллі Сюч привітала присутніх по відеозв’язку з місця поховання Шарі Федак. Вона висловила радість з приводу можливості знову вручити премію та привітала цьогорічних лауреатів. Акторка висловила особливу подяку угорцям Закарпаття, яких назвала «ядром, що зберігає угорську культуру»: «Завдяки їм ми можемо зберегтися, завдяки їм можемо оновитися. Благослови Боже угорців Закарпаття, благослови Боже угорців усього світу».
Потім глядачі ознайомилися із коротким списком попередніх лауреатів та переглянули відео про пам’ятні моменти церемонії вручення минулих років. Організатори нагадали, що з моменту заснування премії нагороду отримали п’ятеро митців.
Цього року було відзначено двох лауреатів. Іболя Фаркаш, літня акторка, яка мешкає в Трансільванії, не змогла особисто бути присутньою на заході та незабаром отримає свою нагороду вдома.
Іншого лауреата, актора Кошицького театру «Талія» Аттілу Бочарського, зустріли бурхливими оплесками на сцені театру. Нагороду вручали Єне Сас та Магдолна Ваш. Окрім статуетки, нагорода передбачає грошовий приз у розмірі сто тисяч форинтів та запрошення на гастролі на Закарпаття.
Після церемонії нагородження глядачі переглянули короткий підсумковий фільм про програму «Дерине» на Закарпатті, в рамках якої на кількох локаціях відбулися театральні заходи для представників різних вікових груп.
На завершення вечора глядачі побачили автобіографічну монодраму у виконанні актора Йожефа Сарваша, лауреата премій Кошута та Марі Ясаї. У виставі Йожеф Сарваш чесно розповів про труднощі свого дитинства та про те, як вони виховували та зміцнювали його тіло і душу, як стали силою, що давали віру та формували його протягом усієї кар’єри.
У Берегові вже цього року планують відкрити соціальний центр, де надаватимуть психосоціальну допомогу ветеранам і членам їхніх родин, а також вимушеним переселенцям. Центр оорганізують у приміщенні колишнього інтернатного дитсадка з метою допомогти зазначеним особам інтегруватися в громаду міста. Наразі тривають роботи з облаштування центру, які днями підтримав і Берегівський районний відділ Мальтійської служби допомоги, передавши велику партію меблів, серед яких – офісні стільці, столи та шафи.
23 вересня у берегівській галереї Na’Conxypan відбулося відкриття ретроспективної виставки художниці Маргіти Берец, організованої Товариством угорських митців Закарпаття образотворчого та прикладного мистецтва ім. Імре Ревеса. На захід завітали друзі, колеги, поціновувачі мистецтва-– представники кількох поколінь. Мета виставки — надати повне уявлення про багату та різноманітну творчість Маргіти Берец від художніх полотен до розпису на тканині.
Присутніх привітала викладачка Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, співробітниця галереї Дьонді Ковач, коротко ознайомивши із творчим шляхом мисткині. Вона пригадала важливі етапи кар’єри Маргіти Берец: навчання в Ужгороді, здобуття наукового ступеня у Львові, роботи, які зберігаються у закордонних колекціях.
Виставку відкрила Агнеш Кулін, очільниця Товариства угорських митців Закарпаття ім. Імре Ревеса, кураторка галереї Na’Conxypan, котра розповіла про виклики щодо організації ретроспективної виставки: «Організація ретроспективної виставки — це велика відповідальність. Що ми обов’язково маємо представити, а що залишиться поза увагою через брак місця». За її словами, роботи для експозиції підбирали таким чином, щоб були представлені всі етапи та основні теми творчості Маргіти Берец.
Агнеш Кулін зазначила, що цією виставкою відкривають осінній сезон і що захід своєрідний передвісник ювілею, оскільки Маргіт Берец наступного року виповниться сімдесят.
На експозиції представлені роботи починаючи з 80-х до останніх років, гобелени та картини.
«Ми мали на меті представити основні теми, точніше, взаємозв’язок між гобеленом та живописом», – зазначила Агнеш Кулін. Графіка зараз пропущена, оскільки її представляли на інших виставках останніх років.
Кураторка повідомила, що Маргіта Берец – представниця закарпатської родини митців. «Якщо подивитися на її картини, побачимо, що вона використовує ті ж геометричні форми та кольори, що й у своїх гобеленах», – наголосила Агнеш Кулін.
На відкритті виставки своїми думками поділилася і сама художниця. «Я народилася на Закарпатті, в Ужгороді, і дуже люблю цей край», – наголосила Маргіта Берец. Вона додала, що завжди вважала важливим, щоб її роботи випромінювали спокій і гармонію. «Я завжди відчувала, що твір мистецтва повинен справляти життєрадісний і позитивний вплив на глядача. Вважаю дуже важливим, передаватти красу, гармонію та спокій – те, що підносить почуття людини», – наголосила художниця.
Ретроспективна виставка Маргіти Берец триватиме в галереї Na’Conxypan до 5 листопада. До того часу відвідувачі також можуть долучитися до занять з вивчення основ створення гобеленів, а також килимової вишивки.
17 вересня в стінах консульства Угорщини в Берегові відкрилася виставка робіт художника, лауреата премії ім. Мігая Мункачі Ференца Коки (1934–1997). На експозиції, організованій з нагоди 90-річчя дня народження митця, представили оригінали та копії робіт художника.
Консулка Андрея Фюлеп, відкриваючи виставку, наголосила, що захід основний серед серії подій, організованих з нагоди ювілейної дати. В його рамках берегівчани мають можливість відчути унікальний світ художника.
Керівник консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар наголосив на культурній місії дипломатичної установи. За його словами, окрім дипломатичних завдань, співробітники консульства протягом багатьох років регулярно організовують виставки, зміцнюючи угорську культуру та мистецтво Закарпаття. Консул додав, що в нашому краї проживає багато талановитих митців.
Виставлені роботи представила кураторка мистецького фонду Ференца Коки Валерія Молнар. Вона пояснила зміст робіт та ознайомила з творчим шляхом художника. Ференц Кока закінчив Угорську академію образотворчих мистецтв у Будапешті, навчаючись у Ауреля Берната. Між 1963 і 1966 роками був стипендіатом Дерковича, а в 1973 році його талант був відзначений премією Мункачі. Художник брав участь у численних престижних вітчизняних та міжнародних виставках: у Парижі в 1970 році, в Базелі в 1989 році та в Будапешті в 1997 році. Його персональні виставки мали великий успіх у багатьох містах, поки трагічний випадок не обірвав кар’єру. Роботи Ференца Коки зараз можна знайти в Угорській національній галереї та інших видатних колекціях.
Насамкінець Валерія Молнар наголосила, що мистецтво здатне зняти з людини тягарі повсякденного життя та піднести до духовних висот, де душа може вільно дихати.
Мистецтво має ту особливу силу, яка може підняти, об’єднати та переосмислити світ.
