Фільм Джеймса Кемерона «Аватар: Подорож води» третій тиждень лідирує в рейтингу прокату в Північній Америці, а глобальні збори в неділю вже досягли 1,38 мільярда доларів.
Згідно з даними Comscore, протягом минулих вихідних «Аватар», дія якого відбувається на планеті Пандора, заробив 63,4 мільйона доларів США у північноамериканському прокаті, довівши дохід у прокаті США та Канади до 421,6 мільйона доларів, – пише MTI.
На міжнародному ринку науково-фантастичний сиквел продав квитки на 957 мільйонів доларів, з яких глядачі купили квитки на 153 мільйони доларів у Китаї.
Світовий дохід від тригодинного фільму, який продав студія Disney 20th Century Fox, до неділі становив уже 1,38 мільярда доларів.
Успіх виробництва значно сприяв збільшенню доходів від продажу квитків у кінотеатрах Північної Америки у 2022 році: минулорічний загальний дохід нарешті досяг 7,46 мільярда доларів. Це на 63 відсотки перевищило дохід 2021 року, на який все ще вплинув спад через пандемію.
Продовження довелося чекати десять років
«Аватар: Подорож води» — друга частина серії фільмів «Аватар», розроблена Джеймсом Кемероном. «Аватар», випущений у 2009 році, отримав три премії «Оскар», став найбільшим касовим хітом усіх часів зі світовим прибутком у 2,9 мільярда доларів.
Продовжуючи нитку історії оригінального фільму понад десять років потому, «Аватар: Подорож води» розповідає про тяжке становище родини Саллі, яка живе на Пандорі. Головні ролі у фільмі виконали Сем Вотінгтон, Зої Саладна, Сігурні Вівер і Кейт Вінслет.
Польська компанія Polsat замовила створення локальної адаптації комедії «Слуга народу» – серіалу, в якому свого часу знімався український президент Володимир Зеленський.
Про це йдеться на сайті компанії.
Наразі над створенням польської версії серіалу, яка вийде під тією ж назвою «Слуга народу» («Sługa Narodu» польською), працює компанія Polot Media. Режисером серіалу виступить Мацей Беліньський, а роль простої людини, яку випадково обрали на посаду президента, зіграє Марцін Гицнар.
Нагадаємо, оригінальна версія «Слуги народу» виходила в Україні протягом трьох сезонів на телеканалі «1+1». Серіал зробив Володимира Зеленського популярним, і, відштовхуючись від вигаданого сюжету, він пішов у політику та виграв президентську кампанію 2019 року.
Серіал, права на дистрибуцію якого має компанія Eccho Rights, викликав великий міжнародний інтерес після повномасштабного російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року.
#Puma22 has just commenced! Being the biggest Visegrad Group countries' exercise of the year, it joints increased efforts of #V4 states' troops ????????and Allies from ??&?? further strengthening interoperability capabilities. #StrongerTogether#DeterAndDefendpic.twitter.com/3uKDuLpzSy
Minister @a_niedzielski, minister zdrowia ??Wiktor Laszko oraz ambasador ?? w ?? @Vasyl_Zvarych podczas odprawy samolotu z pacjentami z Ukrainy, którzy z Medevac Hub Jasionka trafią na leczenie do Norwegii i Holandii. Wkrótce kolejne tego typu loty. pic.twitter.com/N1hYJ8NiaM
Wysunięte dowództwo @VCorps USA, funkcjonujące w ??od 2020 r., otrzymało nazwę „Camp Kościuszko" w lipcu 2022. Jego głównym zadaniem jest koordynacja działań i nadzór nad siłami lądowymi USA w Europie oraz współpraca i synchronizacja działań sił amerykańskich z wojskami NATO. pic.twitter.com/A2CxivuCks
— Ministerstwo Obrony Narodowej ?? (@MON_GOV_PL) March 21, 2023
EU officials: a ?? medical team has been granted access to #Saakashvili. No date yet when they will travel to #Georgia. and this is NOT about a transfer of the former President to Poland or elsewhere.
Кіногру-живе кіно «Міфи забутих предків» презентували в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т.Легоцького. Ідею запропонували колеги з Одеси, які переїхали на Закарпаття через війну.
2019 рік дав найкращі результати в кінематографі України за всі роки Незалежності.
Саме цього року вийшли п’ять з кращих українських фільмів десятиліття – „Черкаси” Тимура Ященка, „Атлантида” Валентина Васяновича, „Панорама” Юрія Шилова, „Мої думки тихі” Антоніо Лукіча і „Додому” Нарімана Алієва.
Більшість стрічок у топі – документальні. Традиційно сильна українська документалістика вкотре показує результати якості та неповторності, які в такій кількості поки не здатне продемонструвати художнє кіно.
„Людина з табуретом”
Режисер Ярослав Попов
Один з перших українських фільмів в прокаті 2019 року, і точно перший, що втішив.
Документальне полотно зроблено одночасно у два способи – як розважальне, пригодницьке „мандрівне кіно” і як біографія одного з мандрівників, Леоніда Кантера, режисера і оператора, воїна і побратима, чоловіка і батька.
Відрізняється фільм від кінорозваг лише тим, що історія героя закінчується трагічно – тяжкий посттравматичний синдром, не вилікуваний після війни на Сході, штовхнув Леоніда накласти на себе руки.
Важливість і унікальність стрічки полягає у доведенні, дограванні пісні до кінця, адже крім маси документальних і телевізійних кадрів, знятих мандрівниками у знаменитій подорожі „з табуретом” 30 країнами світу, нам показали хроніку з родиною і друзями, кадри з війни і конкретно з Донецького аеропорту, де Леонід знімав свій епохальний для України фільм „Добровольці Божої чоти”, і головне – останнє відео Леоніда, його передсмертну „записку”.
Таким чином глядач отримав повну картину життя і смерті людини. Неймовірно!
„Додому”
Режисер Наріман Алієв
Певно, це кращий фільм 2019 року, не без сценарних огріхів та „піаніна в кущах”, але з тою драматургійною силою, на яку ми всі сподіваємося, думаючи про наше кіно.
Алієв гостро, але переконливо візуалізував дилему кримських татар в ситуації російсько-української війни, і органічно вставив в неї драму окремих людей і всієї країни, проблематику батьків-дітей, традиційності і сучасних уявлень про свободу вибору.
Смерть в АТО сина герой Ахтема Сайтаблаєва переживає болюче і агресивно, маючи намір забрати тіло до Криму, де він досі живе, незважаючи на окупацію Росії, а разом з ним повернути додому і другого сина, патріархально наказуючи йому коритися волі батька.
Протягом цього роад-муві глядач вгрузає в стосунки родинні та геополітичні, переживаючи у відкритому, метафоричному фіналі момент духовного катарсису.
Важко згадати приклад подібного фіналу в сучасному українському кіно, коли розбурхані душа і мозок примушують до рефлексії – посидіти і задуматися щодо фільму, щодо твого місця в житті і самого життя навколо.
„Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго”
Режисер Надія Парфан
„Хочете гарне українське кіно?” – ніби питає цей фільм, і відповідає: „Дивіться документалістику”.
Смішний і печальний, іронічний і серйозний, цей фільм має всі ознаки для любові одночасно і масовим глядачем, і критиками.
Розказуючи про життя такої банальної людської спільноти, як працівники комунального підприємства, режисерці вдалося копнути в глиб діяльності більшості працюючих мешканців України – які ці люди? про що вони говорять? як живуть? чим переймаються і про що сміються?
Ілюстрація цього кінематографічного діалогу максимально наближає героїв фільму до його глядачів. А спів героїв у хорі та їх жарти на роботі й за її межами взагалі стирають різницю між залом і екраном.
Мистецька ж частина виникає у „Співі…” за рахунок цікаво змонтованих шматків реальності і доданої музики, яка створює новий пласт – враження сюрреалізму чи навіть абсурду, настільки робота персонажів нагадує неможливу в дійсності працю – як можна полагодити те, що вже давно своє віджило?
Оригінальна і майстерна робота!
Фільм прямо зараз доступний для легального перегляду онлайн на takflix.com.
„Вулкан”
Режисер Роман Бончарчук
Південно-східна територія України і без війни виглядає незрозумілим, побутово-містичним місцем, де можуть зникати люди з машинами, а ложки прилипати до лоба, як до магніту.
Бондарчук, до цього працюючи в документалістиці з людьми, наситив свій перший художні фільм так само „живими” персонажами, тільки помістив їх у загадковий простір „дикого сходу”, де схід ніколи не стане заходом, а от живе запросто переходить в стан мертвого.
Перекладач місії ОБСЄ, Лукас (Сергій Степанський), сам українець, – тобто людина зі сходу, що хоче на захід, – потрапляє в ці дивні обставини, губиться в них і віднаходить вже зовсім іншого себе, зміненого цим простором.
Його пригощають горілкою і помідорами, грабують і б’ють, запрошують до нової сім’ї і саджають до в’язниці, а з усім таким важко зберігати здорови глузд, бо важко сприйняти.
Може тому через цю містику фільм запрошували на фестивалі по всьому світі, від Канади до Індії і від Чехії до Китаю.
Красиве і загадкове кіно, в якому Україна постає в іншій, не всім знайомій подобі.
„Брати по зброї”
Режисер Сергій Лисенко
Знімаючи про російсько-українську війну не обов’язково занурюватися у бій – щоб зрозуміти положення речей, можна подивитися на наших воїнів і на волонтерів, що їм допомагають, а також на нещасних, які живуть в зоні бойових дій.
Впевненість і відданість одних і жах, розпач та ненависть у інших.
Волонтер з фонду „Мир і Ко.” Мирослав Гай і режисер та оператор Сергій Лисенко просто їздять Донбасом, роздають потрібні людям речі, фільмують і задають питання. Трейлер можна переглянути на Facebook.
Цікаво, що їм не завжди відповідають: на просте питання, „що тут на вашу думку відбувається?” одна місцева жінка каже – „ето не для камери, я еще жить хочу”.
Інша навпаки за словом в кишеню не лізе і прямо каже: „Язик… У меня есть русский, белорусский, зачем мне укрАинский?”
Без оцінки, кінематографісти розкладають ситуацію так, як вона є, а думку вже формує сам глядач, спостерігаючи як цивільні ховають у підвали під час обстрілів, а військові відстрілюються, як плачуть за вбитими і тішуться від музики…
Картина життя в місці, де життя ледь існує. Це зачіпає за живе найбільше.
„Гоголь Док”
Режисерка Аліса Павловська
Це фестиваль „ГогольФест” – із середини, його єство і структура, складові та сенси між словами, а також, звісно, цей фільм про його мозковий центр, ідейного засновника та духовного натхненника Владислава Троїцького.
Глядач в деталях бачить незвичну і часто приховану від нього усю кухню великого культурно утворення, зазираючи за лаштунки, в прямому сенсі через плече, в щілини дверей, зухвало залишаючись під час діалогів директора фестивалю і його підлеглих.
Така відкритість сама по собі притягує.
Інформаційна складова – скільки що коштує, і як створюються сцена, зал та програма – ще додає захоплення.
А відверті, філософсько-практичні монологи Троїцького завершують фільм як концепт, цілком придатний для вивчення, навчання і застосування у створенні чогось подібного.
Короткий, динамічний, він не встигає набриднути тим, для кого це „не його тема”, але дає все, що треба для шанувальників.
Плюс до того, фільм відкриває українцям та закордонцям один з найбільших наших брендів світового значення.
„роздІловІ наживо”
Режисер Вадим Ільков
Будучи не зовсім фільмом, „роздІловІ наживо” демонструють захопливий експеримент кінематографічного ґатунку, добре збагачуючи палітру українського кінотеатрального прокату.
Для когось це може виявитися цікавим додатком до низки документальних картин, для когось – додатком до музичних концертів.
Насправді, це поєднання і того, і того, а ще – сучасного мистецтва перформансу, коли не просто знімають виступ гурту, а гурт не просто грає на інструментах: поет Сергій Жадан читає свої тексти, кураторка фестивалю „АртПоле” Ольга Михайлюк візуалізує ідеї за допомогою паперу, фарб і відеопроектору, а Олексій Ворсоба (акордеон), Томаш Сікора (експериментальні інструменти та саксофон) та Сергій Пілявиця (VJ) створюють звукове мереживо, гіпнотичне і мрійливе.
Проект, зароджений ще на початку 2010-х, був зазнятий на своєму завершальному етапі, тому фільм є ще й як документ, важливий для вкарбування мистецтва в нашу історію.
Не унікальний на мапі світу, він тим не менш є помітним в українському просторі.
