Для мукачівських випускників шкіл провели відкритий урок мужності. Бійці Національної гвардії України організували навчально-показові тренування, де учні могли не лише подивитися, а й взяти безпосередню участь у виконанні завдань.
Цьогоріч цикл заходів Тижня угорської мови, який вже 58 разів поспіль організувало Товариство зберігачів рідної мови, що базується у Будапешті, провели на Закарпатті, а саме у Великій Доброні, Мукачеві та Берегові.
Місцевими співорганізаторами заходу, який проходив під гаслом «Збережи нас, мила-мила рідна мово», що вийшли з-під пера закарпатського поета, лауреата Премії ім. Кошута Ласло Варі Фабіана, стали Закарпатське угорськомовне педагогічне товаристві та закарпатська філія Товариства зберігачів рідної мови.
Після відкриття 24 квітня серія заходів продовжилася 25 квітня у Мукачеві, у стінах Угорського дому ім. Мігая Мункачі. На початку дійства учні Мукачівської середньої школи ім. Ференца Ракоці ІІ виконали пісню «На ринковій площі Mукачева…» (A munkácsi vásártéren…), яку записав Бейла Барток у 1912 році під час свого туру зі збору народних пісень у селі Дерцен. Відтак Аніта Пфайфер, менеджер Угорського дому, привітавши присутніх, наголосила, що для них велика честь стати осередком для відзначення події такого високого рівня.
Директор Мукачівського ліцею ім. святого Іштвана Ольга Киштофорі звернула увагу присутніх на те, що з точки зору використання рідної мови Мукачево, фактично, належить до діаспори, угорці, які тут проживають, мають докладати набагато більше зусиль для збереження рідної мови. За її словами, у змішаних шлюбах угорська мова дедалі частіше відходить на другий план, а діти, які навчаються в угорськомовних школах, на перервах спілкуються між собою здебільшого державною мовою. Тому збереження угорської мови є своєрідною місією для угорців, які тут проживають, додала директор школи.
Камені на купі поодинці – мертвий матеріал, окремі шматки, але вирізані один до одного, відшліфовані та з’єднані – перетворюються у щось значуще, наповнюються змістом, – зазначила у своєму листі голова Товариства зберігачів рідної мови Юдіта Югас, яка не змогла бути особисто присутньою на заході через стан здоров’я.
«Ті з нас, хто працює на справу рідної мови, на робочому місці, чи в сім’ї, поодинці навряд чи можуть досягти значного прогресу, але, об’єднавшись, ми можемо стати і є зберігачами, захисниками та формувачами. Ми шанобливо схиляємо голови перед тими, хто, як меншість у зруйнованій війною країні, має щодня боротися за свою батьківщину, за ідентичність, за своє збереження», – зачитала лист директорка закарпатської філії Товариства зберігачів рідної мови Жужанна Ковач.
«Мета заходу – висвітлення цінностей угорської мови, рідної мови, зміцнення духовного стану місцевих угорців, які є меншиною. І розуміння, що ми не одні, безперечно, примножує нашу силу та віру», – наголосила під час виступу Едіта Санто, голова закарпатської філії Товариства зберігачів рідної мови. «Збереження, плекання рідної мови є надзвичайно важливим завданням нашої громади, оскільки наша рідна мова в небезпеці, її збереження намагаються обмежити всіма способами. […] Маємо бути напоготові, мусимо дбати про рідну мову, бо якщо вона пропаде, то пропадемо й ми як нація. Ми живемо в мові, рідна мова – охорона нашої національності, мова – це минуле, теперішнє і майбутнє, мистецтво, цінність і радість, мова – для дітей і дорослих, спільна, наша, самі ми», – зазначила вона.
Після вітальних промов з віршами та піснями на тему любові до рідної мови виступили учні Мукачівської середньої школи ім. Ференца Ракоці ІІ.
Товариство зберігачів рідної мови не випадково обрало гаслом цьогорічного Тижня угорської мови рядки вірша Ласло Варі Фабіана, написаного у 1984 році: «Збережи нас, мила-мила рідна мово», адже всі спікери конференції звернулися до учасників заходу з таким самим закликом.
«По-справжньому бути собою я можу лише рідною мовою», — свідчив Деже Костолані. Наша неповторність, індивідуальність і стиль мовлення тісно пов’язані з нашою особистістю. На цьому під час виступу сфокусувала увагу диктор радіо, лауреат Премії ім. Казінці, вчитель-словесник Медіа-академії Аннамарія Турок. За її словами, недостатньо народитися з хорошими генетичними даними, потрібно їх розвивати, слід дуже багато працювати, розмірковувати, думати. Гарно говорити важливо, бо ми самі тоді стаємо кращими, виразнішими. Сприяють цьому постава, дихання і концентрація, які потрібно тренувати, практикувати, а потім відчути користь від усього цього і використовувати собі на благо.
Вчителька угорської мови та літератури Берегівського ліцею ім. Габора Бетлена Марта Рішко виступила із лекцією на тему «Послання закарпатської угорської літератури сучасній молоді: Житимемо і завтра!», у якій всебічно висвітлила угорськомовну літературу «краю, який тепер називається Закарпаттям», аспекти котрої згадувалися в хроніці Анонімуса Gesta Hungarorum. На прикладі тисячолітніх історичних фактів та літературних творів, створених у пізніші часи, вчителька запевнила присутню на заході молодь, що нам є чим пишатися, ми можемо пишатися своїм краєм, неповторною мовою, тим, що ми – закарпатські угорці.
«Здорова національна гордість необхідна для того, щоб поважати інших людей», – наголосив під час виступу краєзнавець Бейла Попович. На основі історичних подій ХХ століття він ґрунтовно й детально представив літературні аспекти нашого краю, висвітливши обставини формування закарпатської ідентичності, природну красу та визначні пам’ятки цього дивовижного краю, якими справедливо може пишатися кожен, хто вважає цей край, де століттями жили разом у мирі та злагоді люди різної національності, рідним домом.
Методистка, вчителька угорської мови та літератури Дерценської середньої школи Єва Іван обрала девізом для своєї презентації слова поета Дьордя Фалуді «Ода угорському слову». «Наше головне завдання і прагнення – виховувати майбутнє, людей, угорців. Що значить для нас угорська мова тут, на Закарпатті? Життя і те диво, що ми тут, угорці, дім, у якому ми народилися, – це міцний фундамент для нас, за який ми повинні боротися, тому що це запорука нашого збереження, наша опорна сила», – підкреслила вчителька. Вона також зачитала низку уривків із творів, написаних її учнями. Єва Іван також наголосила, що бути угорцем в Угорщини та бути угорцем на Закарпатті – різні речі, бо в нашому краї угорська мова є якраз тією сполучною ланкою, яка об’єднує місцеву спільноту, котра міцно тримається рідної землі.
На завершення заходу виступив хор учнів Мукачівської середньої школи ім. Ференца Ракоці ІІ.
22 квітня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі відбулася презентація путівника «Взуваймо черевики! Маршрути для здійснення походів на Закарпатті» (Bakancsra fel! Túralehetőségek Kárpátalján).
Книжка була видана Закарпатською угорською туристичною радою за фінансової підтримки ЄС у рамках Програми транскордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства Угорщина – Словаччина – Румунія – Україна (HUSKROUA).
«Протягом останніх років Закарпатська угорська туристична рада випустила у світ кілька професійних видань, зокрема «Гастрономічний путівник Закарпаття», книжку «Закарпаття очима угорців». Сьогодні ми теж представляємо дуже корисне видання, яке стане в нагоді не лише туристам, гостям нашого краю, а й місцевим мешканцям, адже містить інформацію та ідеї для здійснення походів», – зазначила під час свого виступу консулка Генерального консульства Угорщини в Ужгороді.
Вона додала, що путівник «Взуваймо черевики! Маршрути для здійснення походів на Закарпатті» був виданий у рамках Програми транскордонного співробітництва HUSKROUA і це в черговий раз доводить, що «чотири країни співпрацюють, можуть і хочуть співпрацювати. Хоча кожен спілкується своєю мовою, ми все одно розуміємо одне одного».
Заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Ґейза Ґулачі подякував автору книжки, завдяки якому серія робіт, які репрезентують наш край, поповнилася ще одним надзвичайно корисним виданням. «Люди, котрі розуміють мову гір та природи, зрозуміють і мову одне одного, навіть якщо належать до різних національностей. Гори завжди випромінюють мир. Хай буде мир у всьому світі!» – наголосив він.
Привітала присутніх і заступниця управління туризму та курортів Закарпатської ОВА Олександра Горзова. Директор Угорського дому ім. Мігая Мункачі, заступник голови Закарпатської угорської туристичної ради Йосип Торпої, у свою чергу, також висловив вітання з приводу видання книжки.
Після цього Золтан Горват, автор путівника, представив його угорською мовою, а Оттокар Касинець, який уже понад 40 років працює екскурсоводом, – українською. Автор, зокрема, пригадав моменти свого життя, котрі привели його до любові до гір, що сьогодні відіграє вже вирішальну роль у його житті.
«Походи в гори – це не лише спорт і відпочинок, а спосіб життя. Прогулянка туристичними маршрутами тісно пов’язана з любов’ю до природи, краєзнавством, культурними цінностями, екологічною свідомістю та здоровим способом життя. У поле зору потрапляють не тільки природні об’єкти, адже в кожного регіону є свої особливості, цікавинки, які мають важливе значення, які варто розвивати. 80% території Закарпаття – це гори, тому в області чудові можливості для активного туризму», – зазначається в передмові видання.
Обкладинку путівника оформив берегівський художник Золтан Ґоґола.
Видання на 200 сторінках представляє гірські вершини та природні пам’ятки закарпатської частини Українських Карпат. Його основна мета – надати читачеві інформацію й запропонувати ідеї для туристичних походів, а також надихнути мандрівників досліджувати наш край пішки. У книжці міститься 35 пішохідних стежок, нанесених на карту автором, допомагають орієнтуватися GPS-координати.
Путівник вийшов угорською та українською мовами. Невдовзі його можна буде придбати, зокрема, в інформаційному центрі Закарпатської угорської туристичної ради в Берегові.
«Взуваймо черевики! – маршрути для здійснення походів на Закарпатті» – путівник з такою назвою презентували в Угорському домі ім. Мігая Мункачі в Мукачеві. Книга представляє читачеві 35 піших маршрутів Карпатами, описує визначні місця та цікаві факти місцевості. Автор видання Золтан Горват – досвідчений мандрівник та екскурсовод, і всі маршрути, які він описує в своїй книзі, не раз пройшов особисто. Видання, котре містить велику кількість фотографій та мап, було надруковане за підтримки європейської програми транскордонного співробітництва Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна за участі Закарпатської угорської туристичної ради.
В Угорському домі ім. Мігая Мункачі відкрилася виставка робіт народного художника України, лауреата премій ім. Шевченка, А. Ерделі та Й. Бокшая, академіка та живої легендаи закарпатської художньої школи, 93- річного Володимира Микити. Полотна представляють публіці життєвий шлях закарпатського митця.
Місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) міста Мукачева з нагоди 176 річниці Угорської революції та визвольної боротьби 15 березня організував тихе покладання вінків біля обеліску, встановленого на місці Підгорянської битви на околиці міста, де присутні вклонилися пам’яті героїв.
Битва, яка відбулася 22 квітня 1849 року в Подгорянах біля Мукачева, вважається найвизначнішою битвою Угорської революції та визвольної боротьби 1848-1849 років на території нашого краю. У бою на березі Латориці угорці та русини, нацгвардійці, військові та народні повстанці успішно затримали та змусили відступити австрійську цісарську армію, яка вторглася в країну. Підгорянська битва не є однією з найвидатніших битв визвольної боротьби, але вона важлива для Закарпаття, оскільки свідчить про мужню стійкість, єдність і волелюбність угорського та русинського народу краю.
Голова Мукачівського осередку ТУКЗ-КМКС Єлизавета Корольова нашому виданню повідомила, що через пандемію коронавірусу, а затим через війну в країні вже четвертий рік поспіль пам’ять героїв революції та визвольної боротьби вшановують лише у вузькому колі в рамках тихого покладання вінків. «Для нас, мукачівців, ці меморіальні заходи дуже важливі. Нам, мукачівцям, дуже пощастило, адже ми можемо з гордістю стверджувати, що тут, під горою Сарка, знаходиться єдине автентичне місце пам’яті, де у квітні 1849 року жменька угорських нацгвардійців і військових зупинила чисельно переважаючу австрійську армію», – наголосила вона.
На місці переможної битви у 1901 році мукачівці встановили обеліск. «Це також накладає на нас обов’язок берегти цю пам’ятку», – підкреслила Єлизавета Корольова, додавши, що завдяки підтримці угорського уряду нещодавно вдалося відремонтувати постамент меморіального знаку.
«Сподіваюся, що в осяжному майбутньому – можливо, наступного року – тут знову можна буде провести масштабне вшанування, як це відбувалося раніше, до епідемії, коли тут збиралися люди не лише з Мукачева, а й з навколишніх сіл, щоби разом відзначати національне свято. Сподіваюся, що ця епоха колись повернеться, а доти ми будемо підживлювати вогонь і не забувати наших героїв», – додала очільниця Мукачівського осередку ТУКЗ-КМКС.
Після покладання вінків пам’яті захід продовжили в стінах Угорського дому ім. Мігая Мункачі. Тут консул Генерального консульства Ференц Пап зачитав лист прем’єр-міністра Віктора Орбана до закордонних угорців:
«У 1848 році угорська нація стала прапороносцем свободи. Молодь вимагала не лише відповідального уряду, скасування цензури та рівності перед законом, але й прагнула нарешті жити в Європі, нації якої хочуть стояти разом, пліч-о-пліч, а не на руїнах одна одної. Вони вірили, що свобода – це не перевага сильнішого над слабшим, більшості над меншістю, а що вона, перш за все, служить створенню миру, безпеки та процвітанню всіх людей. Вони залишили нам духовний спадок, скріплений їхньою кров’ю, а саме, що ми не можемо ані на йоту поступитися нашою національною незалежністю заради дружби з кимось чи на чиїсь погрози.
Світло сторожових вогнів угорської свободи і сьогодні видно на далекі відстані. Воно проголошує, що ми, угорці, просимо, вимагаємо відновити ту вільну, гідну та сильну Європу, яка могла зберігати мир на власній землі та рішуче виступала проти всіх відкритих чи прихованих спроб викорінити мову та культуру своїх корінних меншин». «Хай буде мир, свобода і розуміння!» – йдеться у листі Віктора Орбана.
«В житті нації свята надзвичайно важливі. Свято – це певна зупинка: радість, зустріч, посмішка, згадування, підведення підсумків, формулювання цілей. 15 березня – це свято, коли ми можемо озирнутися на нашу історію та знову сформулювати важливість свободи», – наголосив під час виступу краєзнавець Бейло Попович. Він також підкреслив, що «Бог благословив цю націю, але це благословення зможе тривати й надалі, якщо ми знову і знову повертатимемося до нашого коріння, до християнства, до національної ідентичності, до справжніх духовних цінностей, які зберегли цей народ».
«У сьогоднішньому неспокійному світі дуже важливо засвідчити про нашу віру та цінності, і Бог благословить цю націю… За останню тисячу років у Карпатському басейні було багато моментів, коли цей народ міг зникнути. Але ми змогли зберегтися, тому що завжди знаходили шлях до свого коріння, могли віддати себе Творцеві і черпати з нього силу. Вважаю важливим співати і другий куплет національної молитви, адже нам є чим пишатися!» – додав Бейло Попович.
Атмосферу заходу підкреслив виступ Маріанни Дьорке, яка виконала вірші та пісні на теми любові до батьківщини.
Натюрморти, пейзажі, абстрактні картини та скульптури. Великий асортимент мистецьких напрямків та широка палітра кольорів. Усе це – про роботи сучасного митця Сергія Лакатоша. Різноманіття представлених на виставці робіт стало сюрпризом навіть для тих, хто добре знайомий з творчістю художника. «Синтез форм» – таку назву отримала виставка, яку представили в Угорському домі ім. Мігая Мункачі в Мукачеві.
У понеділок, 04 березня, о 12:00 год, у Кафедральному Соборі Різдва Божої Матері, в мікрорайоні Росвигово, вул. Я. Амоса Коменського, відбудеться Чин похорону та прощання з полеглим Героєм Владиславом Стецикевичем.
Матрос Стецикевич Владислав Васильович, 03 липня 2001 р.н., військовослужбовець військової частини А3199, загинув 28.02.2024р., захищаючи Батьківщину та всіх нас від підступного та безжального ворога.
180 років тому, 20 лютого 1844 року, в місті Мукачево народився Лео Ліб Мігай, який став всесвітньо відомим художником під псевдонімом Мігай Мункачі. Славетний ювілей у рідному місті всесвітньо визнаного майстра угорського живопису ХІХ ст., майстра пензля Мігая Мункачі теж відзначили пам’ятною церемонією, в рамках якої виступив з доповіддю вчитель і краєзнавець Бейло Попович.
22 лютого в Угорському домі ім.Мігая Мункачі (Munkácsy Mihály Magyar Ház) міста над Латорицею зібралися містяни, щоб вшанувати пам’ять великого митця. Урочистості розпочалися біля погруддя Мігая Мункачі. Гостей привітала менеджерка Угорського дому Аніта Пфайфер. Директор дому Йосип Торпоі у вітальному слові зазначив: «Мігай Мункачі – один із найвидатніших та знаних уродженців нашого краю ким можемо пишатися. Маємо велику мрію, щоб у нашому закладі теж була наявна бодай одна робота великого митця».
Провідний консул Генерального консульства Угорщини в місті Ужгород Арон Чех наголосив, що й надалі підтримуватимуть діяльність Угорського дому, який важливу роль відіграє у розвитку угорської культури.
Учасники заходу поклали вінки та квіти до пам’ятника художнику. Після цього краєзнавець Бейло Попович ознайомив присутніх з цікавими моментами життєвого та творчого шляху Мігая Мункачі, чиє ім’я носить імпозантна будівля в центрі міста над Латорицею. На події також були присутні консул Іштван Дебнар, консулка Андрея Фюлоп з консульства Угорщини в місті Берегово та заступник голови КМКС Гейза Гулачі.
Штрихи біографії Мігая Мункачі
Один із найвідоміших діячів національної художньої школи Угорщини, зачинатель і творець угорського реалістичного живопису. Життєвий і творчий шлях художника був пов’язаний із Закарпаттям, Угорщиною, Німеччиною, Францією, а його внесок у розвиток світового живопису є вагомим і незаперечним.
Народився у закарпатському місті Мукачево 20 лютого 1844 р. у німецькій сім’ї Ліб (Lieb). З 1863 р. починає підписуватися псевдонімом, утвореним від угорської назви рідного міста, а в 1868 р. офіційно змінює прізвище на Мункачі. Дитинство й молоді роки були періодом бідності, поневірянь, принижень і виснажливої праці заради виживання. У шестирічному віці став круглим сиротою і був усиновлений дядьком. З 14-річного віку працював підмайстром у столярній майстерні. З дитинства проявив хист до малювання. Його старання і талант помітив мандрівний художник Елек Самоші, який протягом 1862-1863 рр. давав йому перші уроки живопису і згодом запропонував йому копіювати картини в Національному музеї у Будапешті. Вже у столиці Угорщини заручається підтримкою знаного угорського художника Антала Лігеті й вирушає на навчання до Віденської академії мистецтв (1865), а потім – до Мюнхенської мистецької академії (1866-1868).
У 1880 р. обирають почесним членом Королівської академії образотворчого мистецтва у Мюнхені. Угорський уряд нагороджує його орденом Залізної корони ІІІ ступеня, а Мукачівська мерія на своїх зборах обирає його Почесним громадянином міста. Сам художник зміг побувати у Мукачеві в 1882 р. У міській ратуші вручили грамоту Почесного громадянина і срібний лавровий вінок із написами угорською і французькою мовами «Мукачево – Мункачі», а також відкрили меморіальну дошку на будинку, де він народився. У 1890-х рр. Мігай Мункачі тяжко хворів, але продовжував малювати. Помер художник 1 травня 1900 р. у Німеччині, похований у Будапешті. Його пам’ять вшановують у світі та на історичній батьківщині.
Услід за Береговом та Ужгородом документальний фільм «Серце Берегова» про заплановану реставрацію будівлі колишньої синагоги, яка нині функціонує як Будинок культури, 6 лютого представили і в Мукачеві.
Присутніх на показі, який відбувся у стінах Угорського дому ім. Мігая Мункачі, привітала консул Угорщини в Ужгороді Едіна Альбертне Шімон. «Берегівський міський Будинок культури, колишня синагога, побудований в 1883 році, а потім перебудований в 1969 році, є однією з визначних будівель головної площі міста, а також одним із видатних символів цього багатоетнічного та багатоконфесійного регіону, який жив у мирі та злагоді протягом століть», – нагадала дипломат. Роботи з реконструкції в Берегові 18 лютого 2022 року анонсував заступник міністра закордонних справ Угорщини Левенте Мадяр як спільний проєкт України та Угорщини. Однак через кілька днів, 24 лютого 2022 року, все змінилося, не могло бути й мови про ремонт чи будівництво. Проте життя, хоча й у не звичному руслі, продовжується, потрібно дивитися в майбутнє, чи то мова йде про освіту, культуру, збереження традицій, чи про спільні перспективні проєкти, зазначила консул. Проєкт із реконструкції Будинку культури Берегова не канув у Лету, адже Угорщина не зупинила і його, більше того, разом із кількома новими повним ходом продовжує роботу на Закарпатті та в інших регіонах України.
«Плани готові, настав час будувати. Сподіваємося, що війна скоро закінчиться, і будівля колишньої синагоги, яка буде реставрована та розширена, стане одним із визначальних культурних символів України, реалізованих у рамках українсько-угорської співпраці», – наголосила дипломат.
У зв’язку з реконструкцією першими стан будівлі вивчили фахівці, котрі й окреслили першочергові завдання щодо збереження споруди. На основі інтерв’ю професіоналів, які беруть участь у проєкті, співробітники телеканалу TV21 Унґвар – Бейло Балла, Томаш Берецкі, Камілла Дебрецені, Мігай Дебрецені, Мігай Дебрецені молодший, Шандор Коцавер, Ільдико Молнар та Томас Ваш – створили документальний фільм «Серце Берегова». 50-хвилинна стрічка знайомить глядачів з історією євреїв міста та колишньої синагоги, а також із детальними планами перетворення будівлі на культурний центр. Зокрема, коли будівля знову засяє своєю вишуканістю після того, як із неї демонтують бетонний саркофаг, побудований навколо неї в 1960-х роках. Згідно з планами, проєкт, який фінансується урядом Угорщини, стане однією з наймасштабніших культурних інвестицій десятиліття в краї.
