Пам’яті Калмана Шовша

(1962–2011)

З нагоди річниці з дня народження Калмана Шовша та 10-ї річниці від дня його смерті настав час ушанувати пам’ять цього видатного діяча. Уявіть собі Людину, яка стала взірцем для угорців Закарпаття, яка протягом життя була невтомним борцем за інтереси нашої громади. Друзі й прихильники принципів Калмана Шовша ніколи не дозволять забути його життя та діяльність. Як заступник директора Центру гунгарології в Ужгороді, викладач університету, проректор та ректор Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ він мав зразкову кар’єру і водночас установив для нас усіх стандарт, який майже неможливо перевершити.

Нам відомо про багато етапів його життєвого шляху, але, з точки зору останніх десяти років, згадаємо найважливіші з них. Калман Шовш народився в селі Саловка 14 червня 1962 року. Закінчив середню школу в сусідньому селі Есень. Вступив до Ужгородського державного університету на кафедру історії, що стало неабияким випробуванням для молодої людини, яка виросла в угорському середовищі. Уперше він виділився темою свого дослідження, адже вивчав подробиці поширення Реформації. Це було сміливим кроком в антирелігійному Радянському Союзі. Калман Шовш розпочав професійну діяльність у Великодоброньській середній школі як учитель історії, водночас шукаючи можливості для подальшого навчання.

Незабаром він став науковим співробітником Центру гунгарології, який відкрився в Ужгороді за фінансової підтримки Угорської Республіки, де працював до 1995 року. Викладав історію на угорському факультеті Ужгородського державного університету, студенти з інших факультетів також відвідували його лекції. Став співавтором першого підручника для закарпатських шкіл «Історія Угорщини». Доклав чимало зусиль, щоб Центр гунгарології порвав з радянськими традиціями історіографії. За його підтримки почалося відновлення історичних назв населених пунктів, але, побачивши результати, влада усунула його від виконання цього завдання. Частково через це в 1995 році подальша діяльність Калмана Шовша стала неможливою. Хоча в процесах, розпочатих проти нього, він зміг захиститися, через атмосферу, яка виникла, йому довелося залишити Центр, обравши натомість невизначеність подальшого буття.

Незважаючи на напади на роботі, у нього були і прихильники, які бачили в ньому талант. Найбільшу підтримку мав від викладача університету Яноша Вараді-Штернберга, що допомогло йому розвивати наукову діяльність. Навчання в аспірантурі розпочав уже як викладач, без стипендії та іншої фінансової підтримки. Вчений ступінь одержав в Інституті слов’янознавства та балканістики Російської академії наук у 1993 році. Написав дисертацію на тему «Політична боротьба в Угорщині у другій половині XVII століття». Його дослідження стали відомими в багатьох галузях, найбільше часу присвячував вивченню історії краю. У 1996 році обійняв посаду заступника генерального директора Закарпатського угорського педагогічного інституту (нині Закарпатський угорський інституту ім. Ференца Ракоці ІІ), а в листопаді 2000-го – ректора вишу.

З моменту створення інституту Калман Шовш багато працював над розбудовою та розвитком закладу. Представляв інститут на угорських, українських, міжнародних форумах. З його іменем пов’язане не лише створення кафедри історії та соціальних наук, але й формування та зміцнення педагогічного штату інших кафедр. З 1999 року Калман Шовш очолював Інститут соціальних досліджень ім. Лімеша, а потім Науково-дослідний центр ім. Тиводара Легоцького. Його студенти успішно продовжували навчання у вишах України та Угорщини, він був шанованим членом наукових рад. Активно долучався до роботи Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС, був депутатом Ужгородської районної ради. За своє життя отримав низку державних відзнак.

Навесні 2011-го Калмана Шовша підкосила невиліковна хвороба, і незабаром, 5 липня того ж року, ми втратили його.

З нагоди зазначених річниць дозвольте поділитися з вами своїм досвідом особистого та професійного спілкування з Калманом Шовшем. Я познайомився з ним у середині 80-х в оточенні Яноша Вараді-Штернберга. Відвідував професора для перевірки своїх курсових робіт та редагування перших газетних статей, а Калман як молодий дослідник – з метою обговорення своєї наукової роботи. Наш спільний інтерес та робота з архівними джерелами незабаром подружили нас. Він розповідав, що вивчає історію рідного села й минуле реформатської церкви. Пізніше ми багато зустрічалися в архівах, допомагали один одному в дослідженні джерел. Як науковця його цікавила майже кожна тема. Одного разу він зауважив, наскільки результативно попрацював в Угорському національному архіві, але попередив, що там можна легко заблукати серед безлічі цінних джерел, тому розробив для себе суворий план досліджень і рекомендував його мені. Я прийняв цю пораду, оскільки як дослідник також писав майже про все: національно-визвольну боротьбу під керівництвом Ракоці, революцію 1848 року, історію міста, архіви. Калман Шовш попередив мене, що енергію слід спрямувати на дослідження однієї конкретної теми, кілька разів радив підготувати кандидатську дисертацію на основі своїх публікацій.

У стінах Центру гунгарології ми написали нашу першу заявку в угорський Національний фонд культури на отримання гранту за порадою Лайоша Балога, викладача з Будапешта. Звичайно, займалися цим після роботи, оскільки працівники Центру не могли проводити індивідуальні дослідження в робочий час. Грант ми отримали, потім ще кілька разів подавали заявки. Ми були свідками його «боротьби з вітряками» з керівництвом Центру гунгарології, адже там більше заважали розвивати його дослідницький талант, а не підтримували його.

Калман Шовш був дослідником, який не прагнув слави, а лише хотів урятувати честь професії, виступаючи насамперед проти фальсифікації історії. Наскільки мені відомо, він був єдиним істориком на Закарпатті, що почав професійно писати критичну історію нашого краю, переглядати неправдиві, безпідставні твердження, вказуючи на недоліки, особливо на підтасування та фальсифікації. Дуже ретельно підготував серію досліджень, котра, якби він її закінчив, сьогодні слугувала б еталоном для історіографії нашого краю.

Він зупинив роботу десь на середньовіччі… Там, де припинився і його життєвий шлях, – просто посередині. У професійних колах вважають, що історик дозріває до публікацій масштабних робіт приблизно в 50-річному віці. Саме в цей плідний період Всевишній покликав його. За його словами, через іншу діяльність у нього вже не було достатньо часу, щоб продовжити згадане дослідження. Калман Шовш вважав, що обов’язки ректора інституту важливіші. Разом із президентом інституту Ілдикою Орос та головою благодійного фонду «За Закарпатський угорський інститут» Василем Брензовичем вів героїчну боротьбу за збереження вишу й водночас нашої ідентичності. Цей навчальний заклад і нині має важливе значення в житті нашої національної меншини тут, на Закарпатті, у формуванні духовності якої важливу роль відіграв Калман Шовш.

У нього було кілька планів, котрі йому вдалося реалізувати лише частково. Один із них – це дослідження угорських кладовищ на Закарпатті, яке ми почали на Кальварії в Ужгороді в середині 90-х років. Ця робота згодом вписалася в діяльність Науково-дослідного центру ім. Тиводара Легоцького, який він очолював. Ми розшукували могили угорських громадських діячів, окреслювали схему кладовища, вивчали доступ до деяких могил, ідентифікували 48 поховань угорських військових. Тоді через відсутність професійних анкет ми фіксували дані лише у власних записах. Пізніше Калман Шовш використав цей практичний досвід для розробки детальних анкет для збору даних.

В архівах він регулярно досліджував минуле рідного села та його церковну історію, мав значну колекцію документів на ці теми. Планував написати історію села, до роботи приступив із великою смиренністю, шукав деталі, взаємозв’язки.

Наша перша спільна участь у міжнародній конференції відбулася в м. Веспрем у 1990 році, там Калман Шовш узагальнив свої дослідження про ремісництво в нашому краї. На конференції він заявив, що в нас бракує навіть базових досліджень з багатьох тем. Тоді ми вирішили провести базові архівні дослідження для створення правдивої історіографії на Закарпатті. За його словами, вивчення історії середньовіччя та нової історії, яке базується не на архівних джерелах, не може бути достовірним. Після публікації україномовної книжки «Нариси історії Закарпаття» ми підрахували кількість посилань у ній на архівні джерела із середньовіччя: це було не важко – ми знайшли тільки два. Незважаючи на брак часу, Калман Шовш був прихильником посилання на джерела. Його дослідження про Антала Годинку стало результатом багатомісячної роботи в архівах. Калман казав, що його дослідження про Михайла Лучкая другорядне, проте пізніше воно лягло в основу цінної наукової праці.

Нам вдалося провести тижневе дослідження зі стипендією в м. Еґер в обласному та єпископальному архівах завдяки часопису Hatodik Síp. Цією можливістю Калман скористався, незважаючи на те, що наближався день його одруження, через це він повернувся додому на кілька днів раніше, ніж я.

Правдиве дослідження угорської історії було головним для нього, я чув його аргументи на конференції, організованій у Центрі гунгарології ще за часів Радянського Союзу. Тут також обговорювалися суперечливі питання історії нашого краю. Він не приймав:

– так звану теорію білих хорватів;

– заселення 40 тисяч русинів на територію Мукачівського князівства в кінці XIV століття;

– те, що нинішні кордони Закарпаття зображують на мапах середньовіччя та нової історії;

– поняття «закарпатського народу», яке вважав неісторичним.

Я міг би продовжувати цей список, але вже й це свідчить про те, що він правильно міркував про наше минуле. Такі наукові думки, які не вписувалися в лінію центрального керівництва щодо історії, на той час були рідкістю, але він брав відповідальність за них. Кілька разів відстоював свої принципи. Пам’ятаю, коли Калман Шовш писав вступ до бібліографії праць Яноша Вараді-Штернберга, то згадував про пошматовану угорську батьківщину, що викликало обурення серед ужгородських викладачів. Однак він не відступив і поставив умову: якщо ця думка не ввійде до його тексту, відкличе статтю. Зрештою допис з’явився в оригінальній формі.

Пам’ятаю також, як, виконуючи обов’язки керівника Центру гунгарології (оскільки директор був у відпустці), Калман Шовш затвердив відновлення історичних назв кількох угорських сіл, заслуживши тим самим повагу своїх друзів, але й гнів керівника Центру. Згадую, як боровся за те, щоб наукові співробітники Центру мали один день на тиждень для досліджень. Вважав абсурдним, що в науково-дослідному центрі його не було. Зрештою завдяки йому день досліджень таки ввели. Це були його битви, які він вів заради угорської громади, заради всіх нас.

З моменту створення Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Калман Шовш перейнявся метою організації та всіляко допомагав її діяльності, беручи в ній ведучу роль.

Під час роботи ректором неодноразово казав, що хотів би мати більше часу на дослідження. Утім ставив інтереси угорської громади на перше місце, займався розвитком інституту, освітою студентів – результати його діяльності вже давно видно. Саме він спрямував на шлях наукової роботи кількох нинішніх викладачів кафедри історії та соціальних наук. Життя Калмана Шовша й плоди його дослідницьких здобутків назавжди залишаться зразковими для всіх нас і слугуватимуть збільшенню кількості молодих дослідників.

Дьордь Чатарі/Csatáry György